Натхнення

Поверну матері подаровану квартиру і заблокую її телефон

– Ніс до носа з нею зіткнулися на вулиці, уявляєш! – розповідає про подругу сорокарічна Світлана. – Йде, реве, очі витирає. Знаєш, Свєтка, каже, а я ж тобі дзвонити хотіла. У тебе чоловік юристом ж у ріелторів працював? Не зможе він мене проконсультувати по одному маленькому питанню? ..

– Ну чому працював, відповідаю, він і зараз там. Звичайно, допоможемо, чим зможемо, приходь в суботу. А що ж сталося? Тут вона мені і заявила – хочу, мовляв, повернути матері подаровану квартиру і припинити з нею будь-яке спілкування …

… Життю подруги Світлани, Лідії – не позаздриш. Живе Ліда в орендованій квартирі, після розлучення практично сама ростить двох дітей-підлітків, багато працює – з дев’яти до п’яти на основній роботі, а вечорами і на вихідних сидить над перекладами, щоб заробити зайву копійку. Гроші їй дуже потрібні. Адже, крім дітей, оренди та себе коханої, їй доводиться ще тягнути маму-пенсіонерку.

Ліда повністю платить комуналку за мамину квартиру, купує продукти і ліки, крім того, оплачує візити помічниці по господарству, яка прибирає квартиру, допомагає готувати їжу, може сходити в магазин або в аптеку і виконати інші дрібні доручення.

При цьому мама вічно Лідою незадоволена. Характер у неї і раніше-то був не цукор, а тепер і зовсім зіпсувався. Мамі лише трохи за сімдесят, але веде вона себе так, як ніби там всі дев’яносто: ниє, прибідняється, скаржиться всім на дочку, яка «кинула матір і не допомагає», вимагає від Ліди, щоб та особисто два рази в день приїжджала до матусі , а не спихала свої дочірні обов’язки «на прислугу».

– За дві години може три рази зателефонувати! – розповідає Світлана. – Причому, буде набирати раз по раз, поки не візьмеш трубку. У Лідки по шістнадцять-двадцять пропущених від неї …

Вона на роботі, там у них наради бувають, та й взагалі, не заохочуються постійні дзвінки в особистих справах. Ліда каже, я дітям-то зайвий раз не дзвоню … Але матері не поясниш! Їй терміново потрібно розповісти, як вона сходила на пошту і кого зустріла …

Сама Ліда приїжджає до матері не частіше разу на тиждень, ненадовго, з сумками продуктів. І в двох випадках з трьох цей візит закінчується слізьми. Перебувати з матір’ю більше півгодини в одному приміщенні доросла дочка категорично не може.

– Їй після розлучення всі говорили в один голос – іди до матері! – розповідає Світлана. – Яка б вона не була, прийме, з онуками допоможе! Ага, як би не так!

– Що, не прийняла?

– Прийняла! Тільки Лідка від неї втекла через тиждень, ще швидше, ніж від чоловіка … Зняла на останні гроші кімнатку якусь, і тільки там зітхнула вільно …

Втім, рік тому в стосунках матері і дочки намітився якийсь проміжок. На подив усіх, і в першу чергу Ліди, жінка пішла і оформила дарчу на свою квартиру – на дочку. Що вже її до цього спонукало, неясно.

Особливої ​​радості від подарунка Ліда не зазнала. Жити в квартирі з матір’ю вона не зможе все одно. Тільки ось податки тепер платити доведеться, ще й на це гроші викроювати. Мати-то, як пенсіонерка, від податків була звільнена.

– Ну, знаєш, по крайній мірі, не піде квартира на сторону! Так все ж вірніше якось. Спокійніше!

– Так вона і так би нікуди не поділася! – зітхала Ліда. – Спадкоємців-то, крім мене, у матері немає …

Проте, подарунок Ліда прийняла і оформила квартиру у власність. Треба сказати, той просвіт в їх відносинах швидко скінчився, і все повернулося на круги своя. Тепер мати не пропускає нагоди дорікнути дочці ще і квартирою.

– А на днях мати приголомшила Лідку – я, каже, ходила до юриста, дізнавалася, як мені бути, якщо дочка мене кинула, не приходить і не хоче допомагати. І цей юрист порадив їй віддати квартиру і піти в будинок для людей похилого віку, раз, мовляв, дочка така … І ось мати на неї насіла! Віддавай мені квартиру назад, кричить. Ти ж мене підманула, я не в собі була, коли тобі своє єдине житло дарувала. Я в суд на тебе подам!

І Ліда, доведена маминим заскоками до ручки, вирішила – все, вистачить! Віддам квартиру і заблокую телефон. Нехай продає, здає, розмінює, йде в будинок для людей похилого віку, це її справа. Ліда зробить так, що ні чути, не бачити мати більше не буде. Змінить номер телефону, і все.

Скільки вже можна дозволяти над собою знущатися!

– Я їй кажу – ти з глузду з’їхала! Навіщо квартиру-то віддавати! Сама ти собі за життя її не купиш … Який будинок престарілих, ти що! Нехай подає в суд, нехай скаже, що ти їй не допомагаєш! За квартиру платиш зі своєї картки, її лікар тебе знає, домробітниця … Все можна довести!

Але Лідія стоїть на своєму – вона кине матері дарчу і грюкне дверима. І не обернеться. І нехай вона там, як хоче …

Як вважаєте, дочка повинна повернути квартиру? Або нерозумно це, йти ось так на поводу у хворої, скоріше за все, людини? Позбавляти себе і дітей єдиного житла нехай не в сьогоденні, то хоча б в майбутньому?

Вам також має сподобатись...