15 років приховувала, що народила не двійню, від другої дитини відмовилися в пологовому будинку

Нашою таємній історії вже 15 років. Я розповім її, бо чоловік вже знає, а значить – можна.

Перед пологами я лежала на зберіганні 26 днів – це була мега-відпустка перед безсонними ночами. З

і мною в палаті лежала Оксана – 21 рік, гарненька, середнього достатку, живе з батьками, дитина не запланована, батько не радий і заміж не кличе – звичайна ситуація, і вона не бачила в ній катастрофи, якось і не говорили ми по цьому.

Сказала тільки раз, що мама її хоче внучку, а татові все-одно кого на велосипеді вчити їздити. Ми багато спілкувалися, здружилися, разом їли смаколики. Одного ранку на огляді лікар запитав у неї:

– Ви не передумали?

– Ні, – відповідь була ствердною.

– Медсестра принесе бланк. Згідно із законом вам будуть дані 6 місяців, щоб передумати.

Я про щось подумала, але боялася питати. Перед обідом медсестра занесла документи і Оксана їх заповнила. Від думок у мене вже тріщала голова і я не могла більше мовчати:

– Що це?

– Відмова.
– Чому !? Ви ж виростите, батьки допоможуть, ти молода, сильна. Ти що !?

– Народжу ще! А зараз невчасно, не потрібен він мені!

І знаєте, відповідь була холодною …, не було в ній горя, жалю до дитини, не було сліз, вона навіть не відвернула від мене погляду, а я все дивилася і чекала коли ж вона заплаче – тут-то я і зможу її переконати! А вона не плакала.

Більше ми з нею не гуляли, майже не говорили.

А я почала мріяти, як би мені забрати цю дитинку до себе. Після першої ночі роздумів, не знаючи куди йде ця її заява, я з ранку пішла до свого лікаря. Розповіла як є і ми пішли до завідуючого пологовим відділенням. І там розповіла. Пішли до головлікаря. Тут тільки я озвучила все:

– Можна так зробити, що це я його народила, а вона … і не народжувала. Я не знаю як, але так щоб хлопчик був зовсім мій? Щоб чоловікові і родичам цього всього не пояснювати, просто – я народила двох і все! – ця ідея здавалася мені дуже навіть відмінною.

Лікарі роти пороззявляли. Головлікар закотив очі.

– Що ви, люба! Це ж порушення закону! Мені через вас під суд йти? …

– Ну яка вам різниця ?! Придумайте що-небудь! Будь ласка! Навіть якщо ми народимо по різних датах, запишіть потім з моїми пологами! Чи ви його продасте кому-то? – це вже зовсім було даремно сказано, і ображені медики мене виставили геть.

Цієї ночі Оксана народила. Я засмутилася, але в душі сподівалася, що Господь приготував цій дитинці добру долю. Сильно думати про це я собі не дозволяла, щоб не доводити себе до сліз і заспокійливо гладила свій величезний живіт.

На наступний вечір у мене почалися перейми. Народжувала я важко. О 6:55 стала мамою Юльки-лапатульки.

Відразу після пологів до мене підійшов головлікар:

– Ви не передумали?

Я не відразу зрозуміла, про що він говорить. А коли зрозуміла, то затрясла головою:

– Ні! Ні! Ні! Не передумала!

Ось так я народила двійню – Данила і Юлю.

У головлікаря я запитала, чим допомогти відділенню. Він черкнув список і сказав:

– Чим більше, тим краще, цього завжди не вистачає.

Чоловікові я по телефону про двійню не говорила. Попросила приїхати до нас. Він коли побачив, не те що б отетерів … – він присів на стілець і попросив води, випив і запитав:

– Так а УЗД .. Гм, то тепер УЗД … це …, ти назвала вже?

– А ти як хочеш?

– Ну ми ж думали Юлею, а тут …, – він встав різко і заусміхався, ніби щось згадавши, – Давай як діда мого – Данилом?

Звичайно давай. Я плакала, а він думав – від радості. Так я і від радості, і від розуміння що роблю, що брешу йому, що всім збрешу через 2 дня, страшно було.

Я не маю поняття як вони там все це оформили, але нам все видано було правильно з самого початку – від бірок до виписки з пологового будинку.

21 квітня моїм дітям виповнилося по 15 років. Ми поїхали на риболовлю відзначати. Данилу подарували спінінг з котушкою, Юлі гірський велосипед. Там я вирішила, що розповім чоловікові, тільки твереза ​​не зможу – боюся реакції.

На зворотному шляху в магазині взяла 2 пляшки вина міцного. На подив чоловіка відповіла «Ну свято ж». Діти лягли пізно, а я накрила на кухні продовження банкету. Коли залишалося на дні другої пляшки, розповіла. Ігор слухав, потім сказав:

– Не вірю.

На наступний вечір він перепитав:

– Це правда?

– Так, – тепер я не така смілива була, голова висіла нижче плечей.

Ми довго розмовляли, я плакала. Як камінь з душі впав, чоловік мене зрозумів.

– Ну ти даєш! Данило, Юля, йдіть сюди! – діти підійшли, а я завмерла. – Мати ваша сильна і мудра жінка! Ви з нею обережніше, і по-доброму посміхнувся.