Троє забезпечених дітей не хочуть забрати до себе стареньку матір. Невже вона не була удостоєна того, щоб в останні дні поруч з нею були рідні та улюблені діти, онуки …

Зінаїду Юріївну я знаю багато років – вона моя сусідка по сходовому майданчику. Зараз їй 76 років. Сім’я у неї хороша була, все життя з чоловіком одним прожила, трьох дітей підняли.

Чоловік Зінаїди Юріївни пішов в кращі світи 7 років тому. Залишилася вона одна.

Діти давно все сімейні. Старший син бізнесмен, у нього будинок великий за містом, там живе. Дочка середня заміжня за спортсменом. Йому кілька років тому за перемогу в якомусь конкурсі пристойну суму грошей в якості призу дали. Вони тоді свою однокімнатну квартиру на трьохкімнатну і поміняли.

Молодший теж при справах, в іпотеці квартира, але живуть добре. Всі діти влаштувалися в житті вдало. Це завдяки вихованню, що Зінаїда з чоловіком в них вклали.

Звичайно, батькам літнім вони допомагали. Зінаїда часто до мене заходила, гостинцями ділилася, що діти привозили. Весь час з гордістю розповідала про їхні успіхи. Які вони у неї всі молодці.

Коли вона одна залишилася, на очах здавати стала. Уже виходила з квартири з важкістю. Молодший син найближче живе, зазвичай він їй продукти привозив. Найняв жінку, щоб в квартирі раз на тиждень забиралася.

Рік тому у Зінаїди Юріївною стався інсульт. Її практично паралізувало. Вона і до цього вже рухалася з важкістю. А після того, що сталося стала лежачою.

Діти її в клініці лікували, лежала вона там тижні 3. Я думала більше не побачу її – забере хтось із трьох хвору маму до себе.

Сильно я здивувалася, коли побачила, як дочка привезла її назад, в цю квартиру. Зайшла я тоді до них, з нею поговорити.

Питаю, мовляв, хто доглядати тепер буде, невже з вас сюди хтось переїде?

Алла відповідає – ні, ми доглядальницю найняли цілодобову, вона тут з мамою жити буде.

Здивувалася я, кажу, а чому ніхто з вас її до себе не забере?

Алла зам’ялася і дала мені зрозуміти, що зі мною це питання обговорювати не буде. Сказала лише, що вони вирішують, хто з трьох забере матір до себе.

Минуло вже більше півроку, як Зінаїда Юріївна як і раніше живе в своїй квартирі. З нею тепер живе Марина – медсестра. Жінка у віці, самотня. Ми з нею теж здружилися. Вона доброю виявилася. Каже, їй не погано платять. Але за лежачою доглядати, звичайно, важко.

Діти періодично відвідують матір, привозять все необхідне. З квартири все цінне забрали.

Марина каже, що зрозуміла – ніхто з них матір до себе не забере. Та й я сама це зрозуміла вже.

Це добре, звичайно, що у них гроші є доглядальницю оплачувати, все необхідне для хворої матері купувати. Але ось думаю я все, невже літня хвора мама, яка вклала всю душу, всі свої сили в дітей, заслужила того, щоб ось так от, доживати свої дні з сторонньою їй людиною.

Невже вона не була удостоєна того, щоб в останні дні поруч з нею були рідні та улюблені діти, онуки …

І як самим дітям не соромно за все це. Гроші-то у них є, думають ними все купити можна. Але ж людяність, вона не продається. Та й совість не купиш. Але Бог їм суддя.

Я до Зінаїди з Мариною часто заходжу. Просила Марину в будь-який час дня і ночі мене кликати, якщо бабусі гірше стане. Хоча б я, не сама чужа для неї людина, поруч в ці хвилини буду.