Випадок в автобусі. Слова дитини змінили жінці життя

Ранок. Автобус повільно рухався до зупинки. Сидячі місця вже були зайняті, та й стоячих місць було вже не так, щоб стояти привільно. Всі мовчали і чекали, саме цю зупинку, яка задавала тон на весь день. В глибині душі пасажири, які їздили завжди цим маршрутом, мріяли, щоб водій проїхав цю зупиночну не зупиняючись. Але така надія не могла здійснитися.

На передніх місцях для пасажирів з дітьми, сиділи, молодий батько з хлопчиком на руках і на останніх місяцях – дружина.

Автобус, скриплячи ресорами, знизив швидкість і зупинився. Було чутно, як по всьому салону пройшло важке зітхання. Всі без винятку направили погляд на передні двері, в які, трясучи вмістом брудного рюкзака, заходила жінка, яка погано пахне.

Не можна сказати, що вона була стара. Абсолютно ні. Їй не було і п’ятдесяти. Колись шикарне волосся перетворилися в засмальцьовані патли, руки чорні і не доглянуті. Темне немите обличчя вже не видавало колишньої краси, а непраних одяг – світилася дірами. Тільки очі, яскраво блиснули, і ледь помітна посмішка пролетіла по сірому обличчю. Блиснули і згасли. Як вогник свічки після подиху вітру.

Вона відвернулася від молодої сім’ї, і опустивши очі в підлогу стояла не рухаючись, тримаючись руками за залізний поручень, впавши в глибоку думу. Тільки їй провідну.

– Маам! – тихо вимовив хлопчик. – У тітки горе. Вона скоро помре!

Хоча хлопчик сказав дуже тихо, його звернення було чутно всьому автобусу. Люди переводили погляди то на жінку, то на маленького хлопчика. У деяких в очах з’явилася скорбота і жалість. Ще хвилину тому, пасажири, які ненавиділи її, змінили своє ставлення.

Молода мама, взяла синочка на руки і притиснула його міцно до себе. – Не треба так говорити. – сказала вона, ще сильніше обнявши хлопчика. – Це не добре!

– Ти ж пам’ятаєш ту хвору кішечку, від якої так само пахло – Не вгамовувався малюк. – Вона ж померла, а котики одні залишилися.

– Кошеня! – обернулася жінка. Її очі спалахнули і наповнилися сльозами. – У мене ж внучка!

Автобус, важко дихаючи, відкрив двері. Жінка вийшла і швидкою ходою пішла назад, а пасажири тихо проводжали її поглядом, вже без ненависті, а з жалем і надією.

P.S. Минув час, зовсім невеликий. З дитячого будинку виходили, взявшись за руки два найщасливіших чоловічка, які знайшли один одного зовсім недавно. Це красива, ще зовсім молода бабуся і маленька внучка, яка міцно трималася усіма своїми маленькими пальчиками за бабусину доглянуту руку, боячись відпустити.

– Не бійся, котику мій! – посміхнувшись, сказала красива жінка. – Я тебе ніколи нікому не віддам!