Бабуся втомилася няньчити онуків і вирішила більше не пускати їх в квартиру. Чим це закінчилося

Наталії Володимирівні було трохи більше шістдесяти років. У жінки було слабке здоров’я і вона не належала до тих, хто випромінював активність і енергію. Її часто мучив підвищений тиск, серце шаліло, та й болі в колінах не давали спати ночами. Жінці весь час доводилося сидіти з онуками, які доставляли їй безліч проблем і часто виводили з себе своїми витівками.

У Наталії Володимирівни була доросла дочка Світлана, яка зарано вийшла заміж і в свої двадцять п’ять уже була мамою двох бешкетників. У Світлани було два сини – старшому хлопчику було шість, а молодшому чотири роки.

Дочка з чоловіком працювали відразу на декількох роботах, щоб прогодувати своїх діточок. Однак грошей все одно не вистачало через це вони вже встигли обрости кредитами, які також потрібно було віддавати.

З хлопцями сидіти було нікому, і Світлана кожен день відвозила їх бабусі. Матері вона пояснила, що послуги няні коштують дорого і у них з чоловіком таких грошей немає. Вона також не могла брати хлопчаків з собою на роботу, а Наталя Володимирівна все одно на пенсії, хіба їй важко посидіти з онуками і допомогти доньці.

Наталія Володимирівна неодноразово говорила дочці, що у неї немає сил сидіти з хлопцями, так як вони не можуть всидіти довго на одному місці і постійно шумлять, а крім цього вони її зовсім не слухаються і вона іноді за ними не встигає встежити. Онуки частенько доводили бабусю до нервового зриву після чого у неї тиск підвищується, і вона себе погано почуває.

Діти дочки були насправді дуже розпещеними. Щоб розвантажити мати Світлана хотіла віддати дітей в дитячий сад, але вони почали часто хворіти, а, крім цього, під час чергового відвідування дитсадка старший примудрився зламати шафку, а молодший зламав іншій дитині іграшку.

Вихователі сильно обурювалися, а завідуюча сказала, щоб вони більше своїх дітей в дитячий сад не приводили, так як педагоги не можуть стежити тільки за ними, адже вони витворяють таке, що і до травм рукою подати.

Світлані нікуди було діватися, і вона кожен день привозила дітей о сьомій годині ранку своєї матері, а забирала після десятої години вечора. Вона щодня вручала бабусі своїх нащадків і бігла відразу ж на роботу. І це повторювалося з дня у день.

Якось Наталія Володимирівна дуже втомилася від такого життя і вирішила, що більше з онуками сидіти не буде. Вранці, Світлана як завжди привезла їй дітей і подзвонила в дзвінок, але бабуся вирішила не відкривати і почала спостерігати за тим, що відбувається через віконечко. Світлана ще раз подзвонила в дзвінок залишила дітей під дверима, стрибнула в ліфт і помчала на роботу.

Наталія Володимирівна трохи почекала, так як думала, що дочка одумається і забере синів, проте цього не сталося. Бабуся безнадійно зітхнула, відкрила двері і впустила дітей до себе в квартиру.

За матеріалами