Літня жінка звернулася за допомогою до своїх дітей, але їм було не до неї, про що вони згодом дуже пожаліли

Алла Єгорівна виживала тільки на свою крихітну пенсію. Колись їй вдалося підняти самій двох синів, які ні в чому не знали потреби, завжди красиво вдягала їх і смачно годувала.

Важко їй доводилося самотужки ростити хлопчаків – чоловік помер рано. Але іншого виходу не було. Алла Єгорівна мала стійкий характер, тому не зламалася і їй вдалося підняти обох дітей.

Йшли роки, діти росли, а Алла Єгорівна старіла. Непомітно підкралася старість. Причому, підібралася занадто близько. І здоров’я як такого для роботи не було. А як же вижити на цю мізерну пенсію?

Всі знають, скільки коштують ліки і продукти, ціни ростуть мало не щодня. А пенсія крихітна. Бабуся економила абсолютно на всьому. Навіть світло включала рідко, та й телевізор майже не дивилася.

Тільки чим ще зайнятися літнім людям, як не коротати вечори перед телевізором? Про це мріють всі люди похилого віку. Але бабусі Аллі не доступно було це задоволення. Зате на електроенергії і на кабельному вийде заощадити. Телевізор – що в ньому такого цікавого?

Одного разу Алла Єгорівна підрахувала свої жалюгідні крихти, то зрозуміла, що на оплату комуналки їй в цьому місяці не вистачає грошей. Вона стала дзвонити одному з синів, щоб той підкинув їй грошенят.

Старший відмовив їй відразу ж. Відповів, що всі свої заощадження він вклав у бізнес, а взагалі зараз криза на дворі.

У молодшого теж грошей не виявилося – він відповів, щоб вона не переживала. Адже людям похилого віку нічого не відключають. Скільки б вона не платила.

Бабуся дуже образилася. Що їй тепер робити, коли найближчі їй люди відмовили в допомозі? Хоча у кожного з синів хороша машина, їздять щороку за кордон, ремонти роблять в своїх квартирах.

Вони іншим можуть допомогти, а їй, рідній матері – ні. Алла Єгорівна заплакала. А через два місяці синам повідомили, що їх мати пішла з життя.

З ними зідзвонився юрист, сказав, що мати залишила їм спадщину. Тільки перед тим як отримати її, вони повинні прочитати одну єдину записку.

Старший з синів узяв в руки записку і став читати її:

“Дорогі мої діти, я залишила вам все, що у мене було. Але у мене до вас одне прохання – ви не допомагали мені при житті нічим, тоді хоча б квіточки на могилку приносьте іноді. Я буду рада.”

Чоловіки заплакали – адже до них нарешті дійшло, наскільки погано вони чинили зі своєю матір’ю. І якби вони частіше її відвідували, допомагали їй, то вона ще пожила б.