Відмовилася терпіти нахабних родичів, але ті незадоволені і хочуть влізти на шию знову
Мені скоро 50, у мене чоловік і двоє дітей. Все стандартно і пристойно, діти вже повнолітні. У старшої власна сім’я, я навіть встигла стати молодою вродливою бабусею. Дочка з родиною живуть на зйомній квартирі поруч з нашим будинком, пішки можна добігти. Син поки в рідному гнізді, йому всього 19. Поки студент – нехай краще у мами під боком.
Чоловікові ось-ось виповниться 50, зараз він без роботи. Зі старою його делікатно і красиво “пішли”: цінуються у них молоді кадри. А передпенсіонерам в наш час спробуй, влаштуйся куди-небудь! Так що сидить мій чоловік на дивані, перед телевізором. Дивиться ролики нескінченні, зрідка знаходить випадковий заробіток, ілюзію контролю над життям.
З цієї самої причини я тримаюся за роботу міцніше, ніж за шлюб, якому вже 25 років виповнилося. І всі ці 25 років я не згадую про особисту свободу, про свої бажання. Нехай висять на шиї, завжди вважала так. Аби вся сім’я разом, аби дружно жили. Але пару років тому, коли дочка вийшла заміж, стало важче. А з її декретом і того гірше.
Як настало просвітлення
В той момент було темно, нехай це іронічно звучить. В той день я поверталася з роботи особливо пізно, по шляху зайшла в продуктовий, купити все необхідне до вечері.
Чобітки у мене були слизькими, а зима розгулялася на повну. Заметіль, пронизливий холод, крижані доріжки, в загальному, повний комплект. Непроглядна темрява, розбиті ліхтарі – і тут я втратила рівновагу, відбило коліно, а пакети при падінні порвалися.
Я плакала від болю і образи: вдома два мужика на дивані, а я тягну ці чортові пакети, куплені на свої гроші. І два чоловіка, яких навіть в магазин не відправити, вічно вибирають що-небудь не те або не так. Витрачають більше, ніж заплановано. Немов навмисне, щоб більше не посилали за продуктами.
Якщо продовжу в тому ж дусі, я до глибокої старості буду одна ходити на роботу, тягати сумки і стояти вахту біля плити.
Якісь перехожі знайшли мені пакет, я склала те, що вціліло і що я змогла розшукати в снігу і похромала додому. Підходила до будинку – задзвонив телефон.
– Мам, – о, це Вірочка. – Ми сьогодні на вечерю до вас прийдемо.
Я раптом подумала: але ж це вже традиція – збиратися всією сім’єю. Дочка сидить в декреті, всім твердить: з дитиною не встигає нічого. Але як же я встигала? Без електричної м’ясорубки, без блендера і мультиварки, встигала і прати, і готувати. Зате як не подивлюся, вона завжди онлайн, у всіх соцмережах відразу.
Вирішила я, вистачить.
– Звичайно, Вірунь, тільки овочі купи для супу. Я тут впала, все втратила, так що приходь, разом готувати будемо.
– Ну що ти, мам, ми самі вдома … До тебе пізніше зайдемо.
– Пізніше, це означає, як я все принесу і зварю.
– Ні, – відповіла доньці, – пізніше я таблетку прийму і спати ляжу.
– Ну ми тоді піцу замовимо.
– Ну і чудово, дочка з зятем сьогодні за свій рахунок живуть.
Домовлявся я вже на кухні. Чоловік не зустрів мене в коридорі, не забрав сумки і не розклав по місцях покупки. Зате пізніше з’явився з питанням, що смачненького його чекає.
Те, що приготував, Сашенька, – розцілувала я його у відповідь. – Ти ж вдома був, напевно встиг і за продуктами сходити, і вечерю приготувати до мого повернення. Хіба зараз не твоя черга?
Чоловік відмовлявся мене розуміти, пояснював, мовляв, зголоднів, вечеря коли?
Але я знову повторювала: ролики весь день дивився? На дивані лежав? Попід’їдали всі запаси в холодильнику, і гору посуду для мене приберіг? А в чому ж мені готувати? І з чого? Скільки можна тягати сумки самій, я жінка чи вантажівка?
Ближче до півночі прийшов син. Я вже майже засинала, але він робудив:
– Мам, а що мені завтра вдягнути?
– Синку, те, що виправ собі, то і одягни.
– В якому сенсі, виправ? Дай тоді грошей, я завтра нове куплю що-небудь.
А давненько я собі обновок не купувала, раптом зрозуміла я.
– Синок, ти краще кредит візьми. І роботу знайди, щоб виплачувати.
Сім’я обговорювала мене, немов я зійшла з розуму. Але я точно знала, це раніше я була божевільною. Але ж давно пора було піти на йогу, записатися в художку і пропадати вечорами там, а не обслуговувати дорослих людей, які прекрасно навчилися користуватися мультиваркою і пралкою, варто було мені припинити стрибати навколо них.