Залишила рідних дітей на бабусю і подалася в місто в пошуках кращого життя. Через роки діти відплатили їй тією ж монетою

– Кіра, я теж тебе сильно люблю, але не хочу миритися з твоїми дітьми від першого шлюбу. Ні зараз, ні потім. Зрозумій же це нарешті!

– Ну і що накажеш з ними робити? Адже Юхиму всього п’ять років, а Насті і зовсім два щойно виповнилося. Не кидати ж їх напризволяще!

– Тобі вирішувати. Не хочеш їхати зі мною – можеш залишатися. Але я буду приїжджати не частіше, ніж один раз в три місяці. А якщо поїдеш, то разом знімемо квартиру і будемо поживати та добра наживати.

– Добре, я постараюся щось придумати. – насправді ж вона й гадки не мала, що тепер робити і як бути.

Нового обранця Кіри звуть Ігор. Він сам міський. У нього там і бізнес був, автомобіль. І ось Кіра вирішила спробувати пожити хорошим упорядкованим життям. Тому їй нічого не залишалося як зібрати нехитрі пожитки дітей і піти до своєї мами.

– Привіт, мамуся.

– Привіт, рідненька. Чого це ти з валізами? Зібралася куди?

– Я повинна з’їздити в місто, облаштуватися там трохи, а потім дітей до себе заберу. Можеш поки залишити їх у себе?

– Як на довго?

– Та не дуже довго – пару тижнів. Не більше.

Кіра попрощалася з дітьми, поцілувала їх, обняла маму і стрибнула в машину, яка вже чекала її біля порога. Коли знак селища залишився позаду, дівчина навіть заплакала. Але назад дороги вже не було …

– Не переймайся, все буде відмінно, адже я тебе люблю. – заспокоював Кіру Ігор, гладячи по плечу.

Через півроку мати так і не зібралася провідати дітей жодного разу. І не повернулася.

Бабуся заспокоювала їх як могла, тільки Кіра не дуже-то і поспішала. Тільки зрідка телефонувала додому – на це все. Пояснювала вона свою відсутність практикою, на яку пішла після навчання. Збиралася влаштуватися на завод.

Так непомітно пролетіли три роки. При першій же можливості Кіра завжди відправляла дітям гроші. А коли у старшого виявили серйозне захворювання, то вона таємно взяла з сейфа велику суму на її оплату. Зізнатися Ігорю вона боялася, бо він не любив, коли вона згадувала про своїх дітей.

Якось раз він кинувся до грошей, а їх тю-тю! У нього бізнес не пішов і потрібно було розплачуватися за рахунками. Автомобілі продали. Як і майно.

Ось тоді-то він і помітив пропажу. Став звинувачувати у всьому Кіру, виявляв агресію, яка посилювалася випитим алкоголем.

– І для чого я тільки зв’язався з розлученою? Це ти винна у всіх моїх бідах. Захотіла красивого життя, на бізнес повелася, а він взяв і прогорів!

– Навіщо ти так говориш? Ми ж любимо один одного! Я навіть зради тобі прощала, дітей на матір викинула і поїхала туди, куди ти сказав. А тепер я відчуваю почуття провини за свій вчинок нерозумний і жорстокий. Адже діти ні в чому не винні, а ти он як заговорив!

– Вали звідси! Ти – злодійка!

– Та не переживай ти, я тобі все віддам. Взяла гроші на лікування сина, а то він міг осліпнути, а тобі побоялася сказати, тому що ти заборонив згадувати про них в твоїй присутності.

– Ах так? І тоді ти просто взяла і вкрала гроші! Злодійка!

Кіра повернулася додому до матері. Коли діти побачили свою матір на порозі, то стали ховатися за бабусю.

– Ну як доню, напрацювалась?

– А як же. Набридли мені ці заводи. Я стала скучати за вами.

– Давайте чаю вип’ємо. Юхим глянь як виріс! Та й дочка твоя вже зовсім не маленька!

Мама покликала доньку, коли діти розбіглися по своїх справах.

– Знаєш, доню, а діти все і самі зрозуміли. Вони зрозуміли, що ти їх залишила. Я ж не могла їм толком нічого пояснити.

– Мама, я хочу вибачитися за свій вчинок. Сильно була неправа. І головою не думала зовсім. Чи зможеш ти коли-небудь пробачити мене?

– Юхим сказав, що коли ти будеш старенькою, то він теж залишить тебе на самоті віку доживати. І сестрі не дасть тобі допомагати. Я-то що … переді мною ти не винна. Але як вимолити прощення у дітей?

У цей момент Кіра відчула, що значить бути кинутою. Тільки коли вона кидала своїх дітей, то зовсім не думала про наслідки. Розкішне життя замилило їй очі, а коли з нею вчинили так, як свого часу зробила вона, то вона повернулася в рідні стіни. І тут її прийняли, пробачили, не дивлячись на настільки тривалу відсутність.