На дітей надії немає. Подбайте про свою склянку води в старості заздалегідь
Я знаю, що багато людей спокійно могли б обійтися і без дітей, але їх зупиняє одна думка: а хто тобі склянку води в старості принесе? Ось тому багато і заводять дітей, щоб не бути самотніми. Через страх за своє майбутнє, горезвісний стакан води …
Я сама давно думаю про своє майбутнє. Але не тільки в глобальному сенсі, а частіше про те, що зі мною буде в старості.
Ось близький приклад. У моєї тітки троє дітей, всі дорослі, у всіх свої сім’ї і діти. Вона як заведено, допомагала постійно з онуками, вішали вони їх на неї кожен день. І тут трапилася неприємність, вона захворіла серйозно. Тепер їй самій потрібна допомога, а що ж діти?
А діти зрозуміли що з такою хворобою допомагати вона вже не може і все на цьому. А на те, що їй самій потрібна допомога, по лікарях тих же їздити, ліки купувати, плювали з високої дзвіниці.
На дітей зараз надії немає і навіть велика їх кількість взагалі не гарантія вашої спокійної старості.
Ще я абсолютно точно можу сказати, що в разі якоїсь реальної проблеми, в тому числі хвороби і немочі, більшість людей в принципі не приносять користі. Неважливо, діти це, друзі – подруги, знайомі і т.д. Тому що більшість людей тупо не має ресурсів ні на що, лише на виживання.
У них немає грошей, зв’язків, часу, транспорту, навичок, щоб допомогти іншим в екстремальній ситуації. При цьому самі вони в допомоги потребують, періодично або постійно.
Допомагати і підтримувати зв’язки з людьми, сподіваючись на допомогу в майбутньому, не варто. Зазвичай допомога обмежується словами «ну ти тримайся», «борись», «головне це позитивний настрій» … Цей позитивний настрій потрібно обов’язково їм відсилати, щоб зрозуміли, що дурниця все це.
Тому, збираєте гроші, максимально займайтеся своїм здоров’ям, складайте білий список доглядальниць і організацій. Доглядом за вaжкoxвopим повинні займатися спеціально навчені люди, там багато тонкощів. Тому гроші в будь-якому випадку краще накопичити.
Ніщо не дає гарантії що в хворобі і немічності ми не залишимося взагалі одні. Але як же лякає думка про це.