У дорогому ресторані прибиральниця несла залишки їжі додому дітям. Власник закладу дізнався про це

Життя складна річ. Не завжди вона складається з білих смуг. Часто в ній наступає чорна смуга, яку людина повинна подолати з гідністю і вийти з високо піднятою головою. Часом нам здається, що ми не впораємося з тією чи іншою ситуацією. Але практика показує, що Господь не дає нам випробувань, які б ми не витримали. Кожна ситуація дається нам в житті не випадково.

Сьогодні ми розповімо історію Анни. Вона жінка з сильним і вольовим характером. Має трьох дітей і доглядає за 92-річною бабусею. Незважаючи на багато обов’язків, вона знаходила час радіти життю.

Моє життя було безхмарним і радісним, – ділиться Настя своєю історією, – Я познайомилася з Іллею. Закохалася по вуха. Він теж до мене трепетно ​​ставився. Через півроку ми одружилися. Я не сумнівалася, що це чоловік всього мого життя. Йшла під вінець з повною упевненістю, що проживу з ним до кінця своїх днів. Як же я тоді помилялася!

Ілля не звик жити в cім’ї. Він був страшним егоїстом. Він був готовий на все, лише б задовольнити свої потреби і самолюбство. Роботою він себе не обтяжував. Мені доводилося працювати на двох, а то й на трьох роботах. потрібно було годувати сім’ю. А Ілля розважався, просаджував всі гроші в пивбарі, на футболі і риболовлі.

Чому ти це терпіла? – вирішила я поцікавитися.

Напевно, цей дурний стереотип повної сім’ї мене завжди зупиняв. Адже він же батько моїх дітей. Як же вони без нього зростатимуть. А у мене двоє хлопчаків, їм батько конче потрібен. По правді кажучи, Ілля дітьми не цікавився зовсім.

Турбота про них повністю лягла на мої плечі. Бабуся мені допомагала і підтримувала як могла. Але роки беруть своє, і здоров’я стало її підводити. Згодом за нею вже потрібно було доглядати, а не допомоги від неї чекати. Як я могла її кинути в скрутну хвилину.

Ілля такого удару не витримав. Вирішив розлучитися зі мною і відсудити у нас з дітьми частину квартири. Добре, що все майно до шлюбу я на себе оформила. Та й чоловік до нього руку практично не доклав. Тому ділити мені з ним було нічого.

– А що потім? Він допомагав з дітьми? Зустрічався з ними? – запитала я.

Аня посміхнулася і сказала:

– Ні. У всьому мені допомагала моя єдина дочка Катя. Вона забирала братів з дитячого садка, а після зі школи. Робила з ними уроки. Бабусю годувала. Займалася хатніми справами. Через рік на заводі стало зовсім погано з роботою.

Довелося шукати нову. Єдине місце, де мені вдалося влаштуватися на роботу, був ресторан поруч з будинком,  я там мила посуд. Але робити було нічого. Гроші потрібні були дуже сильно. Якось раз мені принесли на мийку тарілки, в яких були залишки їжі. А я до цього два дні не їла. А на тарілці красувався цілий шматок м’яса.

Як же мені такого красеня викинути в смітник? Люди зовсім з глузду з’їхали платити за їжу і не їсти її. Я з жадібністю взяла цей шматок м’яса і з’їла його за дві секунди. Саме тоді я почала носити потайки дітям їжу додому.

Запасалася одноразовим посудом, і покладала всі туди. Приходжу додому, розігріваю, а воно як свіже. Головне смачно і безкоштовно. Я розумію, що багато хто мене засудять, але на той момент у мене не було іншого виходу.

Так ми жили поживали. На їжу практично не витрачалися, а на мою зарплату я могла купити дітям одяг і взуття. Але скільки мотузочці не витися, кінець завжди прийде.

Ось так дійшли чутки до мого начальника, що я збираю залишки їжі і несу дітям додому. Думала, що мене звільнять. Я з жахом чекала розмови з начальником.

Але коли він мене викликав до кабінету, то я почула абсолютно не те, що очікувала. Виявилося, що начальник мій великий душі людина. Він з кожної закупівлі виділяв продукти мені, щоб я годувала своїх дітей. Завдяки йому ми харчувалися дуже добре.

Через місяць він запропонував мені піти на курси адміністраторів. я з радістю погодилася. Ось так я стала адміністратором його ресторану, а після і цілої мережі.

Зараз я з жахом згадую ті голодні часи. Я вже можу собі дозволити все, що душа забажає. Та й діти виросли, отримали гарну освіту і допомагають мені. Про Іллю я більше ніколи не чула і чути не хочу. Я йому вдячна за трьох прекрасних дітей і за те, що я навчилася бути сильною.