Андрій зібрав мамині речі і відвіз до сестри, дізнавшись, що квартира дістанеться їй

Правду кажуть, що коли діти маленькі, то міряються, хто сильніше любить маму. А коли діти дорослішають, а мати старіє, то вона виявляється нікому не потрібна. Так вийшло і в родині Андрія та Світлани. Коли у мами стався інсульт, то Світлана відмовилася її забирати. Послалася на те, що у неї маленька квартира.

Син і невістка взяли мати до себе. Жінка потребувала догляду. Але послуги доглядальниці дорого коштують. Андрій запропонував Світлані поділити витрати навпіл, але вона знову відмовилася, пояснивши відмову тим, що платить іпотечний кредит.

Через деякий час завдяки догляду невістки мама пішла на поправку, хоча сліди інсульту ще залишилися. Жінка попросила дозвіл жити у сина на постійній основі. Він погодився, попередньо отримавши згоду дружини.

До того ж бабуся могла доглянути за онуками. Діти хоч і підросли, але добре, коли в квартирі є доросла людина. Місця вистачає всім, можна жити. Скільки б це тривало – невідомо, швидше за все, довго. У Андрія характер поступливий і у дружини розуміючий. Але одна розмова все змінила.

Випадково Андрій став свідком того, як мама заспокоювала молодшу дочку і обіцяла їй, що зможе продати свою квартиру і оплатити іпотеку дочки.

Але це ще не все, вона хотіла того ж купити для старшої доньки Світлани однокімнатну квартиру. Андрій був обурений. Виходило так, що коли мама захворіла, то сестра і палець об палець не вдарила. А тепер мати хоче продати свою квартиру і оплатити іпотеку. А ще купити квартиру в подарунок внучці.

Чому так несправедливо? Можна було б поділити гроші. І чому квартиру повинна отримати саме дочка Світлани, а не його дитина. Андрій все висловив мамі. Жінка не стала заперечувати, що має такі наміри. Адже син все одно її прийняв, а квартира простоює.

І взагалі, він чоловік, значить повинен всього добиватися сам. А дочці потрібна допомога. Вона жінка, значить, потребує підтримки. Андрію було прикро, що він зі школи повинен був всього добиватися сам.

Сам до інституту вступив, сам на роботу влаштувався, сам квартиру купив. Тільки батько, поки живий був, допоміг з ремонтом. А коли хотів синові машину купити, то мати наполягла, щоб зробити розкішне весілля доньці. І ось в подяку за те, що вони з дружиною піклувалися про неї після інсульту, хоче тепер продати квартиру і йому з цих грошей взагалі нічого не дістанеться.

Андрій зібрав мамині речі і відвіз до сестри. Якщо у них з мамою такі близькі стосунки, то нехай сестра її і доглядає. Нічого від відповідальності йти, від грошей же вона ніколи не відмовлялася. Нехай дізнається, як це за літньою людиною доглядати.

Може бути, це не зовсім правильно, але стільки за цей час образ накопичилося, що Андрій інакше вчинити не міг. А як інакше себе повести в такій ситуації? Де справедливість?