Не варто любити жінку занадто сильно. Купив машину, оплатив автошколу – і втратив шлюб

Коли дружина святкувала 30-річчя, я вирішив виконати її давню мрію: подарував їй машину.

Якщо спільне життя довге, якщо цікавитися один одним хоч трохи, питання про хороший подарунок не виникає. Я точно знав, які машини їй подобаються. Назбирав грошей, частину взяв у банку в кредит.

Прав у дружини немає, тому треба було її спочатку навчити водити, потім в автошколі закріпити навички і права отримати. Але я вже пропонував їй походити на заняття – вона погоджувалася, але відкладала. Але з машиною вже не відкласти.

– Не буду боятися, – запевнила мене дружина, – навчуся, щоб тобі за мене не соромно було!

Я спочатку думав, зі мною буде займатися. Але вона в перший же день записалася на курси. Запевнила: буде старатися. А нервувати повинен інструктор, йому за це платять. Нехай працює.

А потім вона мені покаже, що нового дізналася. Розцілувала мене ще раз, я погодився, права вона.

Але якось випадково в підписках побачив її нового інструктора. Красень хлопець, стрункий, випещений, немов з вищої ліги футболістів.

Дружина у мене теж красуня, а я-то простий айтішник, не можу м’язами похвалитись. Загалом, занервував я: дружина впродовж кількох годин з розкішним самцем проводить, і категорично проти, щоб я з ними їздив. Та й з дітьми хто буде?

Я б може, і не хвилювався, але відчув: дружина іншою стала.

Починаючи з очевидного: взялася доглядати за собою.  І фарбується. І духи не забуває. Туфлі мене добили.

А ще стала якоюсь такою … Як кішка, очі сяють. Розкутість якась в ній з’явилася, впевненість.

Я відчував себе ідіотом, коли вимагав змінити інструктора на жінку. Але дружина знизала плечима: гроші сплачені, звикати до нової людини у неї бажання немає.

І ось я, як повний дурень, поїхав за їх машиною на автомобілі друга.

Спочатку заспокоївся: вони дійсно потихеньку їхали по місту. Але раптово машина звернула за місто, пригальмувала в якомусь лісовому глухому куті.

Я зупинився віддалік, підійшов з надією, може, сталося щось?

Заглянув – зрозумів, підозри мої не дарма були. Краще б і не бачив, досі перед очима стоять. А вони мене навіть не помітили!

Пішов машини, приїхав додому, забрав гроші, дітей та речі. Поїхав з ними до батьків. Налаштований рішуче, не готовий я на таку подяку за все хороше.

Мама з батьком мене підтримують, полетіли з онуками на відпочинок тут же. А я зайнявся poзлученням і розділом майна. Вже не знаю, чим ця історія закінчиться, але навряд чи я комусь ще такі дорогі подарунки буду дарувати. Хіба що дочці і матері. А жінкам дoвіряти не варто.