Все частіше з чоловіком почали сваритись на тему допомоги батьків. Він вважає, що нам допомагають тільки його батьки, а мої ніби як нічого і не роблять. Але це не так. Його батьки допомагають дуже рідко, але їх внесок відчутний відразу, а ось мої приходять нам на допомогу регулярно, але більше по дрібницях. Цього чоловік чомусь не враховує

Я одружена з Павлом вже вісім років, нашому синові виповнилося три роки. Я поки перебуваю в декреті, оскільки виходити мені виявилося нікуди, заробляє на сім’ю тільки чоловік. Я ж шукаю роботу, що з маленькою дитиною зробити непросто. До того ж син ще не звик до садка та дуже часто хвopіє.

До декрету розмов хто з батьків чим нам допомагає якось не було, ми обидвоє працювали і в принципі нам вистачало. Так, шикувати не доводилося, але і копійки до зарплати по кутах не збирали.

З тих пір, як я народила, постійно спливають розмови на тему “а ось мої батьки нам то і то зробили”. Прикро мені до сліз, бо мої роблять не менше. Та й достаток у них різний, теж треба враховувати.

Батьки чоловіка живуть удвох, обидвоє досить молоді, ще працюють. У них три квартири – в одній живуть самі, а ще дві здають. Дохід виходить дуже пристойний. Вистачає і на життя, і на відпочинок. У чоловіка братів і сестер немає, він у батьків один, тому періодично нам приходить дуже вагома допомога.

А мої батьки і старші, мама вже на пенсії, але все одно підробляє, до того ж я в сім’ї – середня, у мене ще є старша і молодша сестри. Одна виховує дитину, а друга ще вчиться в університеті. Звісно, батьки допомагають всім, але їх можливості сильно обмежені.

Раніше мої жили в квартирі, але коли сестра poзлучилася з чоловіком і залишилася з дитиною на руках, батьки віддали їй квартиру, а самі поїхали до татової мами в село. І за бабусею доглянути, і господарством займатися. Сестрі ж жити треба було в місті, тому що вони вічно по лікарнях і розвиваючих гуртках для дитини.

На квартиру нам збирали всім світом. Але батьки чоловіка дали половину, а мої змогли виділити одну чверть, і то для них це було важко. Я навіть брати не хотіла, але вони наполягали, адже свою квартиру вони залишили старшій дочці і їм було незручно, хоча всі чудово розуміють, інакше було ніяк.

Тоді чоловік нічого не сказав, подякував і все. Я думала, що він розуміє, що взагалі для моїх це дуже великі гроші. Вони могли повністю відремонтувати бабусин будинок, але віддали гроші нам.

– Та нічого, ну не в цьому році, так в іншому ми ванну зробимо, – говорив батько. – А поки у нас банька міцна, в ній можна раз в тиждень помитися толком, а решту часу і в тазику обполоснутися можна.

Батьки чоловіка же ніби й не помітили витрати, після нашого новосілля вони поїхали відпочивати до Іспанії. Я не вважаю, звичайно, що вони повинні були дати більше грошей, немає, і так дуже виручили. Але це просто для того, щоб було зрозуміло – нам вони віддали не останні кpовні.

Мої ж батьки почали обзаводитися господарством, тому щотижня стабільно тато приїжджав, привозив нам яйця, молоко, сир, сметану, періодично і м’ясо. Влітку ще й овочі, ягоди з фруктами, консервацію. На мій погляд, це дуже гарна підмога, бо якісна молочка, м’ясо і овочі коштують дуже дорого.

Нас же відпрацьовувати продукти не просили. Якщо ми приїжджали в гості, то і були саме в гостях. Ніяких садово-городніх робіт, тільки стіл горою і банька. Хоча і город, і господарство у батьків великі. Вони ж не тільки нас усіх цих забезпечують, але і на продаж дещо примудряються возити.

Про допомогу вони просили теж дуже рідко і тільки тоді, коли взагалі немає інших варіантів. За весь час пригадаю рази три. Батьки чоловіка нас взагалі ні про що ніколи не просили, справлялися самі, тут брехати не буду. Вони взагалі більше жили своїм життям, навіть з народженням онуків нас не квапили.

Ні, вони дзвонили, питалися про наші справи, запрошували в гості, самі приходили, дарували подарунки, вітали зі святами, ми нормально спілкуємося, я взагалі про них нічого поганого сказати не можу, золоті у мене свекри, чого вже. Але такої постійної участі в нашому житті, як мої батьки, вони не приймають.

До народження онука свекри купили дитячий гарнітур з ліжечка, пеленального столика і комода, а мої батьки всю мою вагітність годували мене вітамінами, а мама нав’язала і пошила гору повзунків, пелюшок, шапочок, одіял, пінеток. Навіть конверт на виписку вона пошила власноруч.

Та й зараз вона на внука постійно щось шиє – від магазинного не відрізниш. А це теж якась економія – дитина ж як на дріжджах росте, не встигаєш гардероб оновлювати їй.

Два роки тому свекри допомогли нам купити машину. Вони дали більшу частину суми, решта була в кредит. Мої батьки взяти участь не змогли, грошей не було, а ті, що були, погоди б не змінили. Ось з тих пір чоловік і почав бурчати, що допомоги від них немає.

Спочатку його невдоволення було не дуже помітно. Так, іноді прориваються фрази, замасковані під жарти, що, мовляв, сиджу я на його шиї (це під час декрету-то), і батьки нам допомагати не поспішають. Спочатку я уваги не звертала, але ставало це все помітніше.

Але зовсім погано стало, коли з’ясувалося, що я залишилася без роботи. До виходу з декрету мені залишалося півроку. Чоловік немов з ланцюга зірвався. Постійно лаявся, що тепер взагалі незрозуміло, коли я влаштуюся, все у мене через одне місце, а він так сподівався, що я почну працювати і ми нарешті поїдемо нормально у відпустку.

Я говорила, що влаштуюся на роботу, коли сину дадуть садок, сидіти на його шиї не стану, тому у відпустку ми поїдемо. Чоловік тільки презирливо пирхнув, мовляв, коли це ще буде. Я запропонувала зайняти грошей у його батьків, а потім потихеньку віддавати.

– А чому у моїх? Чому не у твоїх, – замайорів чоловік. – Нам і так допомагають тільки мої батьки, коли твої брати участь почнуть?

Я обімліла. Тобто, він на повному серйозі заявляє, що допомагають тільки його батьки, хоча на кapaнтині, який він просидів з половиною окладу, ми майже не витрачалися на їжу тільки завдяки моїм татові і мамі. Вони нас всім постачали, мама навіть випічку нам спеціально готувала. Але цього чоловік вважав за краще не згадувати.

Зате згадав, що і на квартиру, і на машину його батьки неабияк витратилися, а мої в покупці машини не брали участь зовсім.

Ми лаялися так сильно вперше в житті. Мені було дуже прикро, що старання моїх мами і тата для чоловіка порожній звук і він все вимірює запровадженням такого заходу. Потім ми начебто помирилися, але до сих пір чоловік періодично може якось неприємно сказанути щось про моїх батьків. Хоча сам продовжує безсоромно лопати то, що вони привозять.

Не знаю, як переломити ситуацію і змусити чоловіка оцінити, який внесок в благополуччя нашої сім’ї роблять мої мама і тато. Я для себе знаю, що якщо найближчим часом нічого не зміниться, то ми розійдемося. Незаслужено ображати моїх батьків я не дозволю. Це неповага до мене теж, а ми цього нічим не заслужили.