Незручне запитання мамі: «Чому я так не схожий на тата?»

– Я ж зовсім не похожий на свого тата. Чому? – запитав маленький хлопчик років п’яти своєму маму. – Може бути я йому чужий.

Всі затихли, сидячи за столом. Тато трохи змінився в обличчі і прибрав подалі від себе тарілку з куховарство мами. Спершу погляд упав на сина, в потім – на маму. Її щоки стали трохи червоні і вона твердим, упевненим голосом запитала у хлопчика:

– З чого ти це взяв?

– Є кому сказати, знайшлися люди … – голос хлопчика став загадковим. – сказали, сказали, що я ну зовсім не копія тато.

– Що за дурниці. А ну, вистачить цих розмов. – батько сказав спокійним тоном, хоча з важкістю стримувався. – Просто подивися на наші з тобою носи. Вони один в один, невже не схожі?

– Начебто схожі.

– А очі? – запитав тато.

Хлопчик ствердно кивнув.

– Уб’ю … – мама під ніс пробурмотіла собі.

Кого, люба? – вже з посмішкою запитав тато хлопчика.

– Зараз постараюся дізнатися – сказала мама. – Я ще раз тебе питаю, синку, хто саме тобі сказав це. Признавайся!

– Чому ти підвищуєш на нього голос – обнявши сина, сказав батько. – Якщо вже хтось і винен в цьому, то точно не він.

– Що за дивні натяки? Ти думаєш це я винна? – вже не стримуючись, підвищує тон мама.

– Якщо твоєї вини в тому, що відбувається немає, тоді чому ти кричиш і нервуєш?

– А як себе потрібно вести, коли на тебе наговорюють?

– Ніхто поганого і слова не сказав про тебе.

– А хіба в твоїх словах немає підтексту, натяку. Один в дім дурниці приносить, не зрозуміло, звідки їх узяв. Інший – наговорює. Може бути, ти взагалі мене розлюбив давно?

– А може бути ти мене?

– Мамочко, татко, будь ласка, не сваріться. – встряв син. – Тут же все просто.

Батькам стало соромно за скандал, вони затихли і продовжили слухати сина.

– Що саме тут просто?

– А то й просто, що стати копією тата мені потрібно мати молоток і пилку.

– Що ще за дурниці?

– Сьогодні садку сталася поломка – я зламав стілець. І тітка вихователь сказала, що ми з татом абсолютно різні. Я – все ламаю, а він – все в садку лагодить.