Незручне запитання мамі: «Чому я так не схожий на тата?»
– Я ж зовсім не похожий на свого тата. Чому? – запитав маленький хлопчик років п’яти своєму маму. – Може бути я йому чужий.
Всі затихли, сидячи за столом. Тато трохи змінився в обличчі і прибрав подалі від себе тарілку з куховарство мами. Спершу погляд упав на сина, в потім – на маму. Її щоки стали трохи червоні і вона твердим, упевненим голосом запитала у хлопчика:
– З чого ти це взяв?
– Є кому сказати, знайшлися люди … – голос хлопчика став загадковим. – сказали, сказали, що я ну зовсім не копія тато.
– Що за дурниці. А ну, вистачить цих розмов. – батько сказав спокійним тоном, хоча з важкістю стримувався. – Просто подивися на наші з тобою носи. Вони один в один, невже не схожі?
– Начебто схожі.
– А очі? – запитав тато.
Хлопчик ствердно кивнув.
– Уб’ю … – мама під ніс пробурмотіла собі.
Кого, люба? – вже з посмішкою запитав тато хлопчика.
– Зараз постараюся дізнатися – сказала мама. – Я ще раз тебе питаю, синку, хто саме тобі сказав це. Признавайся!
– Чому ти підвищуєш на нього голос – обнявши сина, сказав батько. – Якщо вже хтось і винен в цьому, то точно не він.
– Що за дивні натяки? Ти думаєш це я винна? – вже не стримуючись, підвищує тон мама.
– Якщо твоєї вини в тому, що відбувається немає, тоді чому ти кричиш і нервуєш?
– А як себе потрібно вести, коли на тебе наговорюють?
– Ніхто поганого і слова не сказав про тебе.
– А хіба в твоїх словах немає підтексту, натяку. Один в дім дурниці приносить, не зрозуміло, звідки їх узяв. Інший – наговорює. Може бути, ти взагалі мене розлюбив давно?
– А може бути ти мене?
– Мамочко, татко, будь ласка, не сваріться. – встряв син. – Тут же все просто.
Батькам стало соромно за скандал, вони затихли і продовжили слухати сина.
– Що саме тут просто?
– А то й просто, що стати копією тата мені потрібно мати молоток і пилку.
– Що ще за дурниці?
– Сьогодні садку сталася поломка – я зламав стілець. І тітка вихователь сказала, що ми з татом абсолютно різні. Я – все ламаю, а він – все в садку лагодить.