Подружки вважають мене поросям, але я віддаю перевагу радісно жити, ніж возити бруд і пил

Так, я знаю, якою грязнулею мене називають поза очі, але раз продовжують зі мною дружити, не так вже все й погано? Я давно вирішила для себе, якщо можна вибирати між прибиранням і приємною прогулянкою, зустріччю з друзями і чимось цікавим, я ніколи не візьму в руки швабру.

Чому? Та тому, що неважливо, чи буде вдома ідеальний порядок.

Спостерігаю за однією подругою, декретницею. З примхливим малятком на руках вона миє підлогу двічі в день, квартира її виблискує. А чоловік покинутий в ім’я підлог. Він не проти допомогти їй, але вона робить подвиг в ім’я їх сім’ї, їй ніколи побути з ним, лінь пояснити, чим допомогти, їй швидше самій – і впасти потім зі скаргами на нього ж, невдячного.

Як на мене так потрібно побільше про себе думати. У мене вдома чисто, як я розумію чистоту.

Я постійно викидаю зайвий мотлох, що розкидаю речі, протираю меблі. Не зберігаю пилозбірники, перу штори.

Але протерти поверхні раз на тиждень достатньо, хіба ні? Зате у мене акуратно все і в шафах, і на полицях, я в будь-який момент можу все знайти.

У вільний час з радістю гуляю, встигаю і в кіно сходити, і з друзями побачитися. Витрачати цілий вихідний на генеральне прибирання? Що за маячня-то?

Але подруги впевнені, що я грязнуля. Я з ними не сперечаюся.

Головне, щоб порядок та чистота були в голові, а намивати і без того чисту квартиру – ні. Мені моє життя важливіше, ніж сяйво фаянсу у ванній.