Настільки родичі приїздами дістали, що довелося в однокімнатну перебиратися. Шкода трьохкімнатної, а що робити?

Цей пережиток минулого нагадує якийсь театр абсурду, я про манеру невимушено пертися в гості. Це раніше в селах навіть дверей не замикали. Гості відкривали з ноги, ввалювалися з пляшками і закусити, рідня ж, свої люди! Народ просто не розумів, де своє, де чуже. Все загальним було, і дітей разом виховували, і готували на всіх.

Але ми давно вже можемо вижити поодинці. Вже давно змінилися правила пристойності, запитати, чи зручно прийти в гості – норма.

Але Ксюша від своєї рідні втомилася так, що зважилася на переїзд, улюблена її трьохкімнатна квартира з хорошим видом трансформувалася в однушку. Ні ремонту не пошкодувала, ні району.

А її просто рідня втомила.

Ось як переїхала, так і живе спокійно. Висипається нормально. Насолоджується життям, встигає і попрацювати, і відпочити.

Ксюша завжди мріяла жити біля моря, а вже коли лікарі поставили перед фактом, вибору взагалі не залишилося, тільки на морі вона змогла забути про аcтму. Швидко обміняла квартиру, заробила і купила трикімнатну. І відразу стала улюбленою серед найдальшої забутої рідні.

Молоду дівчину норовили відвідати всі, і кожен був упевнений: візит її ощасливить. Кому не хочеться пожити на морі безкоштовно, в хорошому районі, де до пляжу пішки десять хвилин?

Їхали сім’ями. Зі свого далекого ріднею. З друзями. Навіть не питаючи, чи зручно їй.

А дівчині теж хотілося і в гори з друзями на вихідні, і виспатися. Так просто з собою наодинці побути, чому ні?

Але приїжджали чергові родичі:

– Ми тебе не обмежимо, – запевняли вони, – а це тобі з рідного міста шоколадка … А де туалет? Ти його зранку не займай, у нас діти …

Ксюша в паніці дивилася на рахунки за світло і воду.

Ксюша вибачалася перед сусідами. Про здачу кімнат розуміли всі, а про нескінченний табір з некерованими дітьми ніхто не домовлявся.

Ксюша стелила собі на підлозі то на кухні, то на балконі. Але і з балкона її гнали: то покурити кому треба, то просто посидіти, подихати повітрям. З чашкою кави, завжди мріяли, звари кави, Ксюш!

Терпець урвався, коли стали приїжджати якісь друзі друзів. Начебто і не пошлеш цих друзів до музею, їхали, розраховували.

Набридло, поміняла квартиру на однокімнатну. Після обміну Ксюша різко стала поганою.

– Як ти могла, – кричать, – ми на тебе розраховували …

Але Ксюша пам’ятала ці сварки, кому коли їхати, хтось нахрапом перся, лаялися нескінченно її гості. Тільки ось її саму ніхто навіть не питав, коли до неї їхати. Досить.