Перестала пускати сестру на поріг. Вона приходить і просто сидить на кухні, лопає все, що знайде в холодильнику, і постійно ниє

У нас в родині склалася цікава ситуація – ми з мамою народили в один рік. Мамі зараз сорок два, у неї вже третя дитина, а мені двадцять один, у мене народилися близнюки. Є ще середня сестра – Маша, якій зараз вісімнадцять років. Різниця між моєю молодшою ​​сестрою і моїми синами всього два тижні, мама народила раніше.

Я заміжня, ми з чоловіком хотіли дитину, але коли дізналися, що буде відразу двійня, розгубилися. На такий подаруночок ми не розраховували. Але робити було нічого, в покладений термін я народила двох синів. Зараз їм вже півтора року.

І ось уже півроку, як Маша придумала чудову відмазку – щоб мама не напрягала її будинку стежити за молодшенькою і  займатися господарством, вона стала тікати до мене. Привід для мами був ідеальний – мені з двома дітьми важко, а Маша благородно мені допомагає. Якби вона насправді допомагала, то питань би не було, але сестра приходить відпочивати.

Поступати Марія у нас нікуди не стала, тому що ще не визначилася, ким хоче стати, коли виросте. Мама тиснути не стала, тому Маша була на вільному випасі. У свій час вона працювала в якомусь магазині, але вже півроку ходить без діла, прикриваючись тим, що нібито допомагає мені.

На ділі вся допомога сестри полягає в тому, що в холодильнику у нас нічого не протухає, просто не встигає. Сестра приходить, сідає ганяти чаї і копатися в телефоні, а коли місце для чаю закінчується, вона тиняється за мною і ниє, як нудно їй живеться.

Мені ж нудьгувати ніколи – на руках двоє дітей, які не дають навіть в туалет сходити спокійно, а ще домашнє господарство, яке теж ніхто не відміняв. Увечері з роботи приходить чоловік, якого треба годувати. Прання теж ніхто, крім мене не запустить, а речі потім не розвісить.

Сама сестра допомогти не рвалася, а на мої прохання відповідала жалібним голоском, що хоч тут хотіла перепочити, бо і так вдома її напрягають цим всім займатися. І я, плюнувши, йшла сама займатися своїми справами. Коли дзвонила мама, цікавлячись як у нас справи, я говорила, що все нормально, справляємося, а Маша у мене найперше помічниця.

Я думала, що сестра пару місяців відпочине від усієї суєти, якою її напружувала мама, та й почне допомагати. Совість-то повинна прокинутися хоч коли-небудь, але час ішов, а совість продовжувала спати сном праведника. А моє терпіння трималося на ниточці, яка перетиралася.

Зовсім ця ниточка лопнула, коли сестра мене запитала, чи можна їй привести подружку. Вистачило ж розуму! Я розривалася між киплячим бульйоном, пралкою і волаючими дітьми, а вона сидить на стільці, лопає печиво, мотає ногою і чекає від мене відповіді.

– А ти допомогти мені хоч з чимось не хочеш? – Я булькала не гірше бульйону, який виливався на плиту.

– Ой, мені цього всього вдома вистачає. Хоч тут дай відпочити, а, – протягнула сестра, невдоволено скривившись.

Я вимкнула бульйон, проігнорувала рев синів, взяла сестру під лікоть і відвела в коридор, сказавши, що тепер вона може не приходити. А якщо мама буде питати, то я відповім їй правду. Сестра насупилася, одяглася і пішла. Більше поки не приходила, але мені без неї навіть простіше. Ніхто не відволікає, не заважає під ногами.