З мамою останнім часом неможливо спілкуватися. Кожна розмова вона зводить до того, яка бідна сестра, і як бездумно витрачаємо гроші ми з чоловіком. Вона чомусь вважає, що якби не дитячий садок сина, то я б кинулася допомагати сестрі. Даремно вона так вважає. Її проблеми мене абсолютно не стосуються.

У мене, як вже зрозуміло, є сестра. Ми з нею двійнята, але крім батьків і дня народження в один день нас не пов’язує нічого. Марина, так звуть сестру, по життя все отримувала легко, за “красиві очі”. Мені ж доводилося вгризатися в це життя зі шкільних років.

Я не була такою комунікабельною, не мала можливості швидко вбирати інформацію. Сестрі досить було послухати на уроці, і домашню роботу можна не робити. А мені доводилося сидіти над підручниками, щоб не скотитися на трійки.

Марина дуже швидко зазвіздилася. Мама підтримувала цю зірковість, постійно ставлячи сестру в приклад і знецінюючи мої успіхи. Сама Марина замість того, щоб якось допомагати мені, намагалася якомога болючіше вколоти, зачепити. Вона і так виграшно виглядала, а на моєму фоні взагалі сяяла.

Те, що все само падає їй в руки, не пішло їй на користь. В університеті вона не довчилася, завагітнівши на третьому курсі і вийшовши заміж за одногрупника. Один декрет у неї плавно перетік в другій, і ось зараз їй двадцять п’ять років, двоє дітей, відсутність освіти, ледачий чоловік і маленька зарплата.

Я ж, звикнувши зі шкільної лави старанно працювати, вже зараз є начальником відділу. У цій фірмі я працюю з вісімнадцяти років, навчалася на заочному, відразу застосовуючи теорію на практиці. Чотири роки тому вийшла заміж і народила дитину.

У нас з чоловіком хороший дохід, який дозволяє нам багато чого собі дозволяти. Наприклад, водити сина в приватний дитячий садок. Саме це і стало каменем спотикання.

Мама і раніше намагалася мене агітувати допомагати сестрі, але у мене такого бажання не виникало. По-необхідності я ще якось намагалася допомагати їй грошима, але потім зрозуміла, що це бездонна бочка і перестала.

Ось коли вона в своєму хиткому положенні пішла в другій декрет, тоді я і перестала їй допомагати. Ми якраз з чоловіком тоді вирішили взяти іпотеку на квартиру побільше.

Для мами пояснення, що грошей немає, тому що є іпотека, було цілком переконливим. Скільки ми з чоловіком заробляємо, вона не знає, тому тема допомоги сестри зів’яла. Періодично мама просила якось допомогти сестрі, але це були разові акції. Але коли вона дізналася про приватний дитячий садок, то зрозуміла, що не останні гроші ми на це віддаємо, і почала мене соромити.

– Я тут подивилася, скільки цей ваш приватний садок коштує. Слухай, ти з глузду з’їхала такі гроші на вітер викидати? Ходили б в звичайний. А якщо така багата, то краще б сестрі допомогла, – наскакувала на мене мама.

Я терпляче пояснювала, що в звичайному дитячому садку дитина вічно хворіла, доводилося наймати няню. Мама-то працює, а коли не працює, то допомагає сестрі. А свекруха живе далеко. Тому і було вирішено, що простіше влаштувати дитину в приватний садок. Там і групи менші, і вихователі уважніші, і додаткових занять більше.

Мама не відставала і кожен раз піднімала цю тему. Знову почалися прохання дати грошей сестрі на те, на се. Я вже не витримала і сказала, що нічим сестрі не зобов’язана. У неї на руках були всі карти для того, щоб побудувати кар’єру і жити розкошуючи, але вона сама вибрала свій шлях. Так нехай тепер і слідує за ним. А я свої гроші буду витрачати на свою сім’ю, я для цього їх і заробляю взагалі-то.

Мене звинуватили в тому, що я все життя сестрі заздрила, а тепер просто тішуся тим, що у неї тимчасові труднощі.

Заздрила, не сперечаюся. І було чому заздрити. Але зараз я не тішуся її проблемами. Мені шкода і прикро, що сестра так бездарно розтратила свій потенціал.

Але те, що мені її шкода, не говорить про те, що я буду звалювати на себе турботу про її життя і потомство. Якби я бачила хоч якесь бажання з її боку змінити своє життя, я б, швидше за все, допомогла, але я його не бачу, а пускати гроші на вітер не хочу.