Невістка вирішила, що буде домогосподаркою. Знайшла час – у них дитина та іпотека, яку виплачує один мій син

Розписалися вони п’ять років тому. Рік збирали на іпотеку, жили у батьків Даші. Ми з чоловіком до себе звали, але Даша наполягла, щоб жити у її батьків. Туди я не лізла, хай живуть, як знають.

За рік накопичили мінімальний внесок, взяли іпотеку, а потім Даша завагітніла. Подія радісна, звичайно, але з іпотекою не дуже поєднується. Я синові пропонувала перейти жити до нас, щоб іпотечну квартиру здавати, доки Даша буде в декреті, легше ж буде.

Але діти вирішили, що хочуть жити окремо, казали, що впораються. Син знайшов собі другу роботу, щоб їм вистачало. Даша народила доньку, сиділа у декреті до трьох років. Син працював один, забезпечував сім’ю.

Мені на нього дивитись було страшно – змарнів, під очима з’явилися темні кола, ледве на ногах стояв. Ще б пак – на двох роботах скільки років, там ні вихідних, ні свят. Ми з батьком намагалися якось допомагати молодим грошима, але ми теж не олігархи, великих грошей у нас не було.

Всі сподівалися, що як Даша вийде з декрету, стане легше. Я одразу сказала, що з лікарняними вони можуть не переживати, я завжди буду на підхваті. Нехай працюють, заробляють собі гроші. Невістка ввічливо дякувала, казала, що матиме на увазі мою пропозицію.

Ось настав термін, онук отримав місце у дитячому садку, Даша вийшла на роботу. Але син продовжував працювати на двох роботах. Говорив, що хочуть якнайшвидше виплатити іпотеку. Я йому радила хоч на якийсь час зупинитися, бо від нього одні очі вже залишилися.

– Поживи ти спокійно, відісписся бодай, ну заженеш же себе, а тобі ще дитину піднімати, – умовляла я його.

Але він мотав головою, говорив, що боїться потім не знайти такого ж хорошого підробітку. А Даша себе ніякими підробітками не турбувала. Працювала з дев’ятої до вісімнадцяти, без переробок. Але вона працювала так не довго.

Відпрацювавши півроку, Даша вирішила звільнитися. Причина начебто була вагома – прийшло нове начальство і урізало зарплату. Сенсу працювати за копійки невістка не бачила, тож сіла вдома, почала шукати нове місце.

Але час летить, а нова робота все ніяк не знаходилося. Вже й ми з чоловіком по знайомих попитали про вакансії, але те, що ми пропонували, Дашу не влаштовувало. То їй далеко їздити, то незручний графік, то сфера не її. Сиділа вона собі вдома і сиділа.

А потім узагалі заявила, що працювати не хоче більше. Тепер вона буде домогосподаркою. А що там у них у квартирці домогосподарювати? Син туди приходить тільки ночувати, онук у садку цілими днями. Що їй там цілими днями робити, вдома?

Я пробувала з Дашею поговорити, пояснити, що не діло зараз їй удома засиджуватись. Їм іпотеку треба платити, бо син один надривається зараз.

– У мене є чоловік, який має забезпечувати сім’ю. Ось він і заробляє на життя, – заявила вона мені без жодного збентеження.

– Так чоловік у тебе не безсмертний поні, щоб тягти одному! Квартира ваша спільна, а платить за неї лише він! – Мені вже важко було приховувати роздратування. Фіфа якась знайшлася – чоловік у неї повинен заробляти.

– У нас і дитина спільна, але народжувала її я. У кожного в сім’ї свої обов’язки, я зі своїми справляюсь – дитиною займаюся, вдома чисто, їжа свіжа є, білизна чиста та прасована. А обов’язки чоловіка – приносити до хати гроші, – відрізала невістка.

З сином намагалася говорити, щоб він пояснив дружині, що так не робиться, не час їй зараз сидіти вдома, але він від мене відмахнувся, як від мухи. Каже, не лізь, мам, ми самі розберемося. Бачу я, як він розбирається.

Але свого розуму я в голову сина вкласти не можу. А чоловік мені взагалі каже, щоб я не лізла до них, там своя сім’я, без нас розберуться, але я за сина переживаю. Неправильно це, що він себе на двох роботах гробить, а Даша цілими днями байдикує.