Сестра повадилася залишати свою дитину в мене під дверима, щоб я не могла відмовитися з нею посидіти

Я зараз у декреті, п’ять місяців тому народила. Ми з чоловіком живемо непогано – він працює, я спокійно сиджу з дитиною. Квартира у нас своя, дісталася чоловікові у спадок. Ні в кого допомоги не просимо, самі справляємося з усім.

Та й у кого просити допомоги? Мама далеко, у сестри своїх клопотів повно. Але якщо я якось впораюся сама, то сестра постійно намагається скинути на мене свої проблеми. Раніше це були підкидання племінника нам із чоловіком на вихідні, а тепер вона робить ще цікавіше.

Сестра моя Діана вийшла заміж раніше за мене і відразу після весілля завагітніла. Нині її дитині майже п’ять років. Живуть вони із чоловіком у квартирі, яку брали в іпотеку. Обидвоє працюють, але сестра скаржиться, що їм вічно гроше бракує.

– Та іпотека ця стільки грошей з’їдає, що жах. А жити зараз хочеться. Це тобі добре, відхопила мужика з квартирою, – зітхає сестра.

Коли я вийшла в декрет, сестра зраділа – буде кому з племінником її підстрахувати, бо він часто застуджується і сестрі доводиться або йти на лікарняний, або йти на уклін досвекрухи. А зі свекрухою у Діани не найтепліші стосунки.

– Та ну її, зробить ласку на гривню, а гонору, як на мільйон, – кривилася сестра при згадці мами чоловіка.

Я поки що вагітна ходила, не була в захваті від перспектив сидіти з хворим племінником, але рятувала сестру. Щоразу боялася чимось заразитися від дитини, але проносило у цьому плані. Але чужа вередлива від температури дитина – це ще та розвага. Його ж треба годувати, ліки давати, а він брикається всіма кінцівками та шкодить. Дивом справлялася.

Після пологів сестра спочатку припинила скидати мені племінника. Я думала, що вона розуміє, як мені зараз ні до чого. Все-таки немовля на руках, це моя перша дитина, все вперше, все страшно і незрозуміло, але цікаво.

Дочка в мене була з народження дуже неспокійною дитиною, спала тільки на руках, трохи покладеш і відійдеш від ліжечка – одразу починала ревіти. Втомлювалася я сильно.

Місяць тому сестра вирішила, що тепер уже час знову просити мене про допомогу. Адже дочка в мене вже доросла, а часу й сили просто вагон.

– Виручай, а! Та нас із сином із садка розвернули, притемпературив він. А я не можу зараз на лікарняний, мене шеф зжере, у нас звіти горять, чоловік взагалі у відрядженні, – прибігла сестра вранці з дитиною на руках.

Я сама після безсонної ночі ледве на ногах стою, але вирішила, що одного разу врятую, ситуація термінова. Забрала племінника. Сестра розсипалася в подяках і побігла.

Цей день мені здавався нескінченним пеклом, дочка плаче, племінник вередує, у мене голова навколо йде від усього, що відбувається. До вечора я ледве дожила. Коли сестра прийшла, я попередила, що це був останній раз, більше я просто не витримаю.

– Так-так, я розумію, просто ситуація була така, що іншого виходу не знайшлося. Спасибі, врятувала, – говорила мені сестра і я подумала, що вона мене насправді зрозуміла.

Але за тиждень історія повторилася один на один. Я вже сердилась і сказала, що ось це точно останній раз, потім на поріг не пущу. Сестра запевнила, що все зрозуміла. А через день вона вирішила схитрувати – поставила сина перед дверима, подзвонила у двері та втекла! Я взагалі шокована такою поведінкою.

Ну що було робити, забрала підкинутого племінника додому. Увечері сестрі влаштувала скандал, вона з похилою головою стояла, мовчала, обіцяла, що більше не повториться. Це, за її словами, був просто форс-мажором, і вона злякалася, що я відмовлю. Правильно боялася.

Мало того, що я сама розриваюся з двома дітьми, то один із них ще й хворіє. Куди це годитися взагалі? Я їх, звичайно, розводжу по різних кімнатах, але це мало заспокоює.

Два тижні я жила спокійно, сестра навіть не появлялась, але потім у моїй квартирі вранці знову пролунав дзвінок. За дверима знову стояв один племінник – щічки червоні, ніс сопливий, жахливий кашель. Дзвоню сестрі – вона трубку не бере.

Я так розлютилася! Одягнулася, взяла свою малу, племінника, викликала таксі та поїхала до свекрухи сестри. Де та живе, я знала, ми речі допомагали забирати звідти. Приїхала, віддала здивованій жінці її онука, і повернулася додому.

Сестра рвала та метала. Вона репетувала в трубку так, що я думала, що та розплавиться. Виявляється, свекруха зателефонувала синові, розповіла про фортелі невістки. Тому також не сподобалася поведінка дружини, що він їй і висловив. А сестра поспішила поділитися невдоволенням зі мною.

– Як ти могла, ти мене так підставила! Навіщо ти сина до моєї свекрухи відвезла? – лютувала Діана.

– А ти мені його на поріг чого підкинула? Я попереджала тебе, що не зможу з ним посидіти.

– Мені треба працювати, ти не розумієш? Нам із чоловіком спадщина в руки не падала, все своїм горбом заробляємо. А ти навіть мені допомогти не хочеш! Яка ти мені після цього сестра?

Сподіваюся, що ніяка. Сестра підкидала мені хворого племінника, хоча в мене на руках немовля, було попереджено, що я сидіти з її сином більше не буду, а тепер на мене ображається, що я відстояла свої інтереси. Треба було не до свекрухи, а до поліції дитину відвести. Отоді б їй точно мало не здалося. Зовсім нахабніла.