На друге побачення з негарною жінкою я не пішов, але зовсім не тому, що вона некрасива

Мене звати Олександр. Я чудово розумію, чому багато жінок дуже часто лукавлять і ставлюся до цього спокійно. Адже після 50 років вже можна розслабитися і просто отримувати задоволення від життя.

Адже будь-яка подія сама по собі нейтральна і все залежить від того, як ми до неї ставимося.

Мені вже 50 років і я точно знаю, що кожна людина хоче бути щасливою і, звичайно, має на це право.

Але справа в тому, що на шляху до щастя дуже багато хто робить помилки: і чоловіки, і жінки. Тільки вони роблять зовсім різні помилки.

Понад два місяці я спілкувався з однією жінкою на сайті знайомств. На фотографії вона була миловидною білявкою із гарною фігурою. Для мене, як для чоловіка, звичайно, була дуже важлива зовнішність. Але мені вже стільки років, що я навчився отримувати задоволення від спілкування з жінкою. Іноді така душевна близькість навіть набагато важливіша за красу фізичну.

І ось я вмовив Світлану зі мною зустрітися у кафе. Адже я навчився вже оцінювати людей не за зовнішністю. Мені здається, що так роблять лише люди із заниженою самооцінкою.

І ось я прийшов у кафе з букетом квітів.

Підходить до мого столика жінка, вітається зі мною. А у цієї жінки нічого спільного із фотографією. Вона товста, без макіяжу та без зачіски. Я був, звичайно ж, дуже засмучений, але вдав, що все нормально.

Було видно, що Світлана теж дуже бентежиться. Я все зрозумів: вона ж виставила в Інтернет іншу фотографію. Я розумів, що діялося в неї на душі. Але я сказав, що все розумію. Сказав, щоб вона сідала.

Ми почали розмовляти. Я взагалі вмію поводитися з жінками: маю дві доньки і я знаю, як можна легко образити жінку. Особливо якщо це жінка і так про себе не дуже високої думки. Навіщо робити людині боляче?

Ми почали спілкуватися зі Світланою. У нас було дуже багато тем для розмови.

Відчуття від Світлани можна описати лише двома словами: вихованість та чистота.

Вона відразу вибачилася за те, що обдурила мене з фотографією. Виявляється, їй 45 років. Має вісімнадцятирічного сина. Живе вона з мамою та сином, працює в аптеці, де лише одні жінки. Світлана жодного разу не була одружена. Вона розповіла мені звичайнісіньку історію: історію жінки, яка хоче стати щасливою, але не знає, де знайти своє щастя.

Адже вона чудово розуміє, що через те, що у неї дорослий син і вона не дуже приваблива, то знайти чоловіка у неї не так вже й багато шансів.

Я запропонував їй після кафе прогулятись. Була весна, скрізь дуже гарно. Виявляється, інтересів у Світлани дуже мало. Вона дбає про свою стару хвору матір, працює і намагається вивчити сина в інституті.

Я просто спілкувався зі Світланою. Я зрозумів, що другого побачення ми не матимемо. Просто я не схотів ображати її правдою.

Я провів її додому. Потім ми кілька місяців із нею спілкувалися в Інтернеті. Потім я сказав їй, що познайомився з іншою жінкою і почав зустрічатися з нею.

Іноді ми листуємося зі Світланою. Я її часто хвалю. Я взагалі люблю це робити: адже людям така приємна похвала. Її так часто не вистачає людям, щоб почуватися потрібними та щасливими.

Я перестав зустрічатися зі Світланою, але не тому, що вона негарна. Я зрозумів, що вона не моя людина, не моя жінка.

Світлана дуже хороша, але у нас немає майбутнього. І її зовнішність взагалі не відіграє тут жодної ролі. Просто між нами не пробігла потрібна іскринка.