Всі проти одної: як захистити себе від безсовісних родичів

Родом я та мої родичі з Луцька. Протягом останніх 10 років я проживаю у Києві. Іноді мене відвідує хтось із рідні. Але мої стосунки з ними важко назвати близькими та теплими. Батькам я телефоную 1-2 рази на тиждень. Іноді набираю тітку, щоб запитати про здоров’я та новини. У відпустку завжди вирушаю до рідного міста, щоб відвідати родину. Так би мовити, завжди пам’ятаю про своє коріння.

Що сказати, купівля квартири у столиці завжди була моєю мрією. Спершу я купила одну за іпотечним кредитом. Виплативши лише рік тому останній платіж, вирішила взяти ще одну квартиру-студію (також в іпотеку).

Для мене це було своєрідною інвестицією в майбутнє, адже власникам нерухомого майна не доводиться переживати про курс валют та інші підприємницькі проблеми. Одну із квартир почала здавати.

Робота моя не дуже цікава, але потрібна і досить прибуткова – працюю викладачем англійської мови в школі і займаюся репетиторством онлайн. Так мені вдалося зробити деякі заощадження, вкладені в нерухомість.

Отже, що ми маємо. Куплена рік тому студія, почала ремонти в ній, щоби житло було придатним для подальшої здачі в оренду. Бригади будівельників не наймала (дорого), робила все самотужки.

Про придбання поділилась із батьками. Незабаром вони сказали, що до Києва приїде моя двоюрідна сестра Олена – 20-річна красуня, за якою я дуже скучила. Домовилися, що кілька тижнів вона погостює в мене.

Минув місяць, як Олена була в мене. На жаль, родичка не поспішала залишати мою затишну оселю. За цей час я закінчила ремонт і почала шукати орендарів. Сестру здивувала така новина, і вона запропонувала, щоб я дала їй пожити в квартирці.

Звичайно, я була б не проти, якби не одне але – у Олени немає роботи (як вона збирається платити). На що у відповідь я почула ще абсурднішу відповідь, нібито з родички попит малий і грошей вимагати не можна.

Так, я сама винна, треба було одразу відмовити. Поки я «думала», Олена сказала рідним, що я їй дозволила пожити в квартирі, за що вранці почула від її матері купу слів подяки.

Я спробувала спокійно пояснити, що квартира бралася під оренду, в кредит, тепер мені потрібно платити іпотеку (саме орендна плата і йтиме за рахунок погашення позики). Зрештою, окрім як із оренди, взяти кошти на погашення кредиту мені ніде (зарплата йде на мої потреби, харчування, комуналку та інше).

У відповідь довелося почути багато неприємних слів: яка я невдячна, не ціную рідню, стала жадібною тощо. Натомість Оленка зібрала свої речі і повернулася до Луцька.

Родичі (зокрема мої батьки) стали на бік сестри. Зі мною вони більше не спілкуються. І знаєте, що мені полегшало. Тепер немає цих набридливих дзвінків, розповідей про знайомих та інші непотрібності. Мене більше не вантажать чужими проблемами. Я живу собі. І черговий відпочинок планують провести закордоном, а не в рідному місті.