Брат із своєю дружиною знахабніли зовсім. Спочатку вони повністю переклали виховання власного сина на нашу маму, причому за спасибі, а тепер обурюються, що вона не так виховувала. Розумні такі! Так і займалися б самі дитиною!

Племінникові зараз шість років, наступного року піде до школи. Нещодавно його батьки схаменулися і стали приділяти синові увагу. Нарешті! Але це пов’язано не так з турботою про дитину, а просто дружині брата зараз нудно – вона вийшла в декрет і сидить удома. Ось і почала шукати дірки у вихованні сина. Зрозуміло, одразу їх знайшла.

Коли брат одружився, у них із дружиною свого житла не було, тому вони вирішили брати іпотеку. Але вирішили вони зробити дуже дивно – почали накопичувати на іпотеку, і відразу Інна вагітніє. Здавалося б, не найкращий момент обрано. Працювати треба, а не дітей народжувати, але брат із дружиною розсудили інакше.

Щоб якось заощадити, брат попросився з дружиною пожити до мами. Я це все спостерігала на власні очі, бо тоді ще доучувалася у школі і звичайно ж жила з мамою. Мама у нас людина м’яка, тому погодилася потіснитися і пустила сина з вагітною невісткою.

Працювали вони з дружиною ретельно, тут сказати нічого. Вдома я їх практично не бачила, можна сказати, що вдома вони тільки ночували, примудряючись навіть у вихідні працювати. Інна мало не з роботи поїхала до пологового будинку. Народився хлопчик, який назвали Богданом.

Два місяці вона годувала дитину, а потім у неї зникло молоко і вона перейшла на суміш. Тому було вирішено, що вона частково може вийти на роботу. Мама працювала у школі, тому по обіді була вже вільна. Вона приходила додому, приймала вахту немовлям, а Інна бігла на роботу.

Я з племінником теж поралася, але тільки під маминим наглядом, все-таки він був дуже маленький. Потім уже, коли він підріс, я почала допомагати активніше.

Брат із дружиною прожили з нами ще рік після народження дитини, потім таки взяли іпотеку та відбули до себе. Але мама продовжувала допомагати з онуком. Коли Богданові виповнився рік, мама вийшла на пенсію і почала повністю займатися онуком, давши Інні можливість вийти на повний день.

Я вже закінчила школу, поїхала вчитися, тому допомагати мамі вже не могла, але вона сама справлялася. Брат із дружиною повністю скинули сина на бабусю. Привозили його до неї вранці, вона цілий день з ним займалася, годувала, гуляла, вчила читати, рахувати, загалом, готувала дитину за всіма правилами. Увечері брат чи Інна забирали ситу задоволену життям дитину додому.

Коли Богдан хворів, він узагалі жив у мами. Батьки на лікарняний йти не хотіли, тож поралася з ним бабуся. Навіщо хвору дитину туди-сюди щодня возити, нехай уже десь в одному місці живе та лікується. Таким місцем і стала квартира мами.

У садок племінник так і не пішов. Брат із дружиною вирішили, що так він постійно хворітиме, та й постійно нервуватиметься, що вчасно не зможеш забрати, вони теж не хотіли. Так мама й займалася онуком до останнього часу.

Три місяці тому Інна пішла у черговий декрет. З іпотекою вони розплатилися, тому вона вирішила, що цього разу повністю відсидить відпустку, що належить державою. Оскільки мама вдома Богдана до бабусі теж не відправляли, Інна сама займалася сином.

Тут і потекли на маму річки претензій щодо виховання Богдана. І розпещений він, і в їжі перебирає, і читати не хоче, і з батьками свариться, і несамостійний. Загалом, мама виростила монстра, якщо послухати Інну.

– Ну ви ж педагог, як можна було так розпестити дитину? Він зовсім нічого не хоче робити сам, а ще не слухається мене, поки ременем не примусиш. Ви зіпсували нам дитину, – без сорому висловлює мамі невістка.

Брат сам на маму не наїжджає, але й дружину свою втихомирити не намагається. Мати на претензії не відповідає. Вона сказала тільки, що тепер з усіма своїми дітьми вони розбиратимуться самі, на неї можуть не розраховувати.

– Дуже шкода, що я тепер рідко бачу Богданчика, я до нього прикипіла, але тепер нехай батьки згадають, що вони народжували для себе. Я раз на тиждень у гості приходитиму, – ділиться мама.

А я, якщо сама хоч раз почую наїзд на маму, сама висловлю цим невдячним усе, що думаю про них. Їм назустріч пішли, дитину допомогли виростити, вони самі не займалися, все на маму звалили, а тепер схаменулися і давай маму ж і звинувачувати. Щось я не помітила, щоб мати Інни взагалі брала участь у житті онука.