– Я ось подивилася скільки коштує приватний садок, ну ви шикуєте. Якщо в тебе зайві гроші, то краще сестрі допомогла б, – заявила мені мама

В мене є сестра. Ми з нею близнюки, ось тільки зовсім різні за характером. Наталці все діставалося з дитинства легко і просто, як то кажуть «за гарні очі». Якщо багато сестер і братів дружать між собою, як нитка з голкою, то у нас було все навпаки.

У Наталі був більш комунікативний характер, вона могла порозумітися з будь-якою людиною, швидко запам’ятовувала інформацію, добре навчалася в школі, а ось мені доводилося проводити над підручниками дні і ночі.

Наталя завжди була улюбленицею, як у дитячому садку, так і у школі. Мама завжди ставила мені як приклад мою сестру. І завдяки своїм здібностям на моєму тлі вона сяяла як діамант.

Я дуже переймалася тим, що не відповідаю очікуванням своєї матері. А ось сестра, замість того, щоб мене якось втішити і підбадьорити, навпаки намагалася всіляко підкреслити свою зверхність, болючіше вколоти.

Я звикла завжди перебувати в тіні і багато трудитися, а Наталя ні. І саме те, що їй все в житті діставалося без зусиль, зіпсувало, на мою думку, долю моєї сестри.

Вона вступила до інституту, але не закінчила його, покинула на третьому курсі. Вийшла заміж за однокурсника, потім пішла у декретну відпустку, яка плавно переросла у другий декрет. І зараз вона не має ні освіти, ні роботи, ні грошей.

Мама завжди намагалася підтримувати сестру і намагалася підключити мене до цієї справи. Я періодично допомагала, але коли переконалася, що це просто бездонна діжка, то перестала віддавати свої чесно зароблені гроші. Тим більше, що й подяки ніякої не було, все сприймалося як даність.

Зараз я начальник відділу, маю хорошу зарплату. Чоловік теж не скривджений. Ми можемо багато собі дозволити, але це не означає, що я розкидатимуся грошима праворуч і ліворуч.

Із чоловіком вирішили взяти іпотеку, аби покращити свої житлові умови. Це стало для мами поважною причиною. Вона вважала, що нам важко платити кредит, але коли я відправила сина до приватного дитячого садка. то одразу отримала дзвінок від мами.

– Я ось подивилася скільки коштує приватний садок, ну ви й шикуєте. Якщо в тебе зайві гроші, то краще сестрі допомогла б. Чому дитина не може ходити як у звичайнісінький садок?

Я пояснила їй, що в звичайному садочку син часто хворіє, а в приватному менше дітей у групах, вихователі приділяють більше уваги і взагалі кращі можливості для розвитку дитини.

А якщо син хворіє, то мені нема з ким його залишити, адже мама працює, щоб допомагати сестрі, а коли не працює, то сидить з її дітьми.

Звичайно, для мами, яка обожнює мою сестру, всі ці аргументи не виявилися переконливими. Вона продовжує вмовляти мене, совістити, критикувати, але я стою на своїй позиції. Дійшло до того, що мама дорікнула мені, що я завжди заздрила сестрі, а тепер ось насолоджуюся тим, що її життя гірше склалося, ніж моє.

Я не приховуватиму, я й справді в дитинстві заздрила сестрі, але зараз у моїй душі немає ніякої зловтіхи. Мені навпаки дуже прикро, що маючи всі карти для благополучного та щасливого життя вона так бездарно розтратила свій потенціал.

Якби зі свого боку я бачила, що сестра хоче розвиватися, намагається якось змінити ситуацію, вирватися з рутини, то їй би допомогла. Але вона нічого не хоче робити, значить її все влаштовує, влаштовує так жити, не напружуючись, влаштовує, що періодично мама дає гроші. Це її життя, і я не хочу вішати на себе проблеми дорослої людини. Мені є про кого піклуватися.

Ось такий жарт зіграло з нами життя. Тепер я точно знаю, що більше шансів на успіх не в тієї людини, якій дано здібності від народження, а в того, хто готовий працювати в поті чола.