Сестра зробила дублікат ключів і потихеньку забирала з моєї квартири речі, які їй сподобалися

Я купила квартиру два роки тому. Шлях до її покупки був важкий і тернистий, а тепер найближчі двадцять років я в іпотечному pабстві. Але це мене влаштовує набагато більше, ніж постійний пошук адекватних господарів, які здають квартири.

Батьки допомогти із житлом мені не могли. Батько вже на пенсії, мама працює. Дохід у сім’ї середній. На макарони по всіх кишенях не збирають, але й розкошувати собі дозволити не можуть. Тим більше, що вони мають важливу статтю витрат – моя сестра.

Таня молодша за мене всього на два роки, але в сім’ї вона вічна молодша. Найкращий шматочок їй, найкраще місце їй. Батьки, та й вона сама, усе ніяк не звикнуть, що вона вже доросла дівчина, я в її роки вже орала на двох роботах, щоби заробити собі на житло. Вона ж у свої двадцять п’ять років усе не вирішить, ким буде, коли виросте.

У дитинстві мене змушували з нею ділитися всім. Якщо нам купували по шоколадці, то вона з’їдала свою миттєво, а потім починала клянчити в мене. Я відмовляла, бо це моя шоколадка, яку я хотіла з’їсти повільно, щоби розтягнути задоволення. Але тут вона бігла жалітися батькам, а ті приходили і змушували мене ділитися. Моторошно несправедливо.

Потім мені доводилося ділитися одягом, косметикою, зошитами, дисками та плеєрами. Загалом усе, чого хотіла сестра, вона отримувала. Врятуватися від цього я змогла лише з переїздом. Ось як у сімнадцять років покинула батьківську квартиру, то туди більше й не поверталася. Ну, якщо тільки у гості.

Коли на свої речі я почала заробляти сама, батьки припинили агітувати мене ділитися із сестрою. Хоч тут виявилася якась справедливість. Та й сама Таня підросла, почала щось заробляти, а на що не вистачало, то клянчила у батьків. Я навіть не лізла до батьків із порадами. Хочуть потурати капризам дорослої дівчини, яка сама живе без напружень, це їхня справа.

Коли я купила собі квартиру, сестра почала клянчити у батьків окрему квартиру, роблячи натиск на те, що їй нема де будувати особисте життя. Тут навіть мама вже не витримала і відбрила сестру з її запитами.

– Сестра сама на квартиру заробила, ми їй допомогти не змогли. І тобі не зможемо. Тому шукай нареченого з квартирою, якщо так хочеш жити окремо. Або сама заробляй.

О, на мою душу тоді наче бочку меду вилили. Перший раз тоді мама дала жорстку відсіч капризам сестри. Та язика прикусила і більше цю тему не порушувала.

Минулого року я змогла собі дозволити довгоочікувану відпустку, вирішила побалувати себе.

У мене мешкає кішка вдома, до того ж сусіди зверху почали ремонт. Тобто за квартирою треба було поглядати, а то мало що. Та й кішку годувати, звичайно. Ключі я вирішила залишити мамі, описала ситуацію, вона погодилася поїздити.

З’їздила я добре, відпочила класно, повернулася додому і почала жити далі. Але у квартирі стали відбуватися дивні речі. Я живу сама, тому зазвичай знаю, що і де в мене лежить, перекладати нема кому. А тут то браслет знайти не можу, то тональник, то йогурт у холодильнику закінчиться, хоча я точно пам’ятаю, що там ще залишалося.

З’явилася тривожність. Ось приходиш із роботи, таке відчуття, що вдома щось не так, як ти залишила, а що саме – зрозуміти не можеш. Все разом це дало ефект, ніби за мною хтось стежить удома. Дуже неприємне відчуття. Я вже почала боятися, що збожеволіла. Хотіла навіть камеру повісити, щоб стежити, що вдома відбувається коли мене немає, але до цього не дійшло.

Я захворіла, сильно затемпературила, тож не пішла на роботу, залишившись удома. Температура висока, голова важка, стан, коли начебто спиш, а начебто мариш. Напилася пігулок, лежу, намагаюся спати.

Тут чую, що домофон розривається. Я нікого не чекала, тому відкривати не пішла та й сил не було. Дзвонили разів зо два. Потім усе стихло, а через якийсь час почали дзвонити вже у двері. Відкривати я не збиралася і цього разу. Хто б там не був, я нікого не чекаю

Але дзвінок мене вирвав з цієї дивної напівдрімки, я вирішила сходити до туалету. Поки вставала, поки повільно йшла до туалету, в замку почав прокручуватися ключ. Я завмерла, навіть крикнути не могла, просто заціпеніння якесь. Набір ключів один, тільки в мене.

Двері відчинилися і до квартири увійшла Таня. Я стояла у дверях спальні, тому вона мене не одразу помітила. Роззулася, почала проходити на кухню, а тут мене й побачила. Ми застигли, як дві статуї, але вона швидше відмерла, я у своєму стані взагалі повільно розуміла. Таня щось пробелькотіла, швидко підхопила своє взуття та вискочила з квартири.

Я замкнула за нею двері, попила і пішла спати, сил на думки чи дзвінки в мене не було. Але наступного дня я вже оклемалась і намагалася зателефонувати до сестри. Трубку вона не брала. Але мені і без її щиросердного визнання було все зрозуміло.

Я набрала мамі, розповіла про цікаву подію і попросила поговорити з сестрою, доки я не приїхала сама. Мама довго не вірила, казала, що я щось не так зрозуміла, чи мені взагалі через температуру здалося. Але з Танею таки поговорити пообіцяла.

Не знаю, як у них пройшла розмова, але сестра у всьому зізналася. Поки ключі мали батьки, вона зробила дублікат. Тому що сестра з чогось вирішила, що я дуже добре живу, а не хочу ділитися. Вона один раз їздила з мамою годувати кішку, і надивилася собі дещо цікаве.

Сестра не розраховувала так спалитись. Вона взагалі вважала себе розумною і думала, що я нічого не помічу. Звичайно, я ж мільйонер, щоб не помічати пропажу речей. Стояла б камера, були б докази, я б її в поліцію здала, слово честі.

Мама мені принесла все, що Таня встигла в мене забрати і комплект ключів, хоча вони не потрібні, замки я змінила відразу. Дуже просить пробачити сестру, адже нічого такого особливого не сталося.

– Ось нас з татом не буде, ви залишитеся один у одного найближчими людьми, – умовляє мама.

Я ж не вважаю сестру близькою людиною, тому що близькі люди так не роблять.