Колега запросила себе та своїх гостей до мене на дачу, тільки я сама не знала. Довелося сваритися

Непогано, коли довго на одному місці працюєш. Колектив згуртований, всі один одного знають, цінують і люблять, нічого пояснити нікому не треба. Особливо, коли начальство розуміє, наскільки важлива здорова атмосфера в команді.

А в невеликих паузах чи навіть за роботою чого б не перекинутися словом?

Загалом у нашій бухгалтерії ми всі, як родички вже. Але навіть у сім’ї хтось щільніше між собою спілкується, у когось конфлікт інтересів, а в когось спільних тем немає. Ось і в нас, з кимось спокійніше, а одна з колег просто подругою стала. Спочатку сиділи поряд, потім один одного прикривали, помагали, так і потоваришували.

Навіть у гості один до одного заходимо, ну а що? Дружба це завжди чудово. Тільки ось життя показало, що й дружба буває в самі ворота.

Спочатку я і не думала, що дача наша, що ми з чоловіком затіяли побудувати, стане причиною розладу. Ми потроху її облаштовували, раділи: до пенсії ми маємо і справу до душі, і місце для відпочинку. Рік, як облаштувалися, чудово відзначили закінчення робіт.

З того часу частенько там відпочиваємо, я і Наташу з собою кличу. Весна на молоду редиску до осені на свіжі огірочки. Шашлики та лазня, само собою.

Але мене здорово зачепило, що сталося нещодавно.

У мене було три тижні відпустки, і ми з чоловіком домовилися, що на дачі будемо. Він старший, на пенсію якраз вийшов. Вирішили з ним провести романтичну відпустку, благо, діти дорослі, самі у місті справляються. На роботу я мала вийти 15-го вересня, а 14-го у Наташі день народження.

Поки були у відпустці, ми один раз збирали гостей на самому початку. Приїжджала й Наталя. Але я не думала, що вона хоче день народження у нас на дачі провести. Такої домовленості не було, навіть питання вона не ставила.

Як вона пояснила: подзвонила потім, тільки зв’язок був поганий. Повідомлення набрати вона не спромоглася, вирішила вважати, що я не відмовлю. І накликала гостей.

Дала всім адресу, пояснила, як дістатися.

Загалом, 14-та – неділя, 15-го на роботу. Ми повернулися наперед, у п’ятницю. Хотіли привести себе до ладу, вдома прибирання зробити. Я подзвонила Наталці, а вона мене приголомшила:

– Як це приїхала? А гостей хто зустрічатиме? Я після перукарні тільки ввечері приїду.

– Яка перукарня, куди приїдеш?

– День народження ж у мене, ти забула? У тебе на дачі святкуємо, я вже всіх запросила!

Ось ми з чоловіком зраділи!

На дачі зараз не до гостей, у нас там інструменти по дому лежать, безладдя та будматеріали. Син старший туди перебрався, приглядає за робітниками, що нам теплиці ставлять і в будинок каналізацію тягнуть. І що, мені зараз, у п’ятницю, їхати назад і готувати дачу до прийому гостей? Яких я й не знаю?

А Наталії на думку не спало, що нам може бути незручно. Чи ми подруги після цього? Чому я маю все перемивати, тягати, готувати, прибирати, вибачатися перед сусідами за шум? І подарунок ще не забути?

– Не чекала я, що ти мені зіпсуєш свято, — відповіла на це Наталка.

Не знаю, де вона святкувала, але мене не запросила. І на роботі не розмовляє.