Чоловік сам подав на розлучення, а потім став усілякими способами псувати мені життя. – Ти ще до мене приповзеш, – казав він.

До шлюбу ми нормально жили у моїй квартирі, жодних особливостей за майбутнім чоловіком я тоді не помітила. Ну часто дзвонить мамі, на мені це ніяк не позначалося, тому мені було все одно. А ось після весілля все покотилося похилою.

Чоловік майже одразу після весілля заявив, що жити ми маємо у його батьків. На моє запитання “навіщо” відповів, що так буде краще.

– Мама не переживатиме, до того ж вона вдома постійно, тобі не доведеться прибиранням і готуванням займатися, а коли народиться дитина, вона допомагатиме з нею.

Для мене було дивним бажання тридцятичотирирічного мужика жити з батьками, але кохання ж. І я погодилась. Ні до чого хорошого це не привело.

Чоловік увесь час провів зі своїми батьками. Ось прийшов з роботи – сів із мамою чаї ганяти, потім із татом телевізор дивитися, потім пішов у комп’ютер пограв. Часто я навіть засинала сама, бо чоловік із мамою розмовляв на кухні.

Пропозиції кудись увечері сходити розбивалися об аргумент батьків. То він мамі обіцяв одне, то батькові інше. А потім почав заявляти, що нема чого гроші витрачати, нам настав час подумати про декрет.

Потім мене переконували, що мою квартиру треба здати. Бо свекруха спати спокійно не могла, бо ціла квартира простоює. Я на той момент ще плекала сподівання переконати чоловіка перебратися жити окремо, тож відмовилася. Свекруху це не влаштувало.

– Зараз кожен намагається зайву копійчину заробити, а ти як собака на сіні. Отримуєш мало, син все на собі тягне, а ти навіть допомогти не хочеш.

– Я нормально заробляю, не треба намовляти!

– Це ти зараз заробляєш, а от у декрет підеш, то й усе.

Увечері чоловік мені влаштував скандал, що я перечу його мамі. Мовляв, вона правильно каже, хоче якнайкраще для нас, а я їй нерви піднімаю своїми дурними відмовками.

Потім свекруха почала копатися в моїх речах – у шафу залізла, розкритикувала всі мої вбрання, сказавши, що вони більше підходять для нічних метеликів на трасі, ніж для заміжньої жінки.

Я терпіти більше не стала. Заради чого я взагалі слухаю цю дивну тітку? Я зібрала сумки, викликала таксі і поїхала до себе на квартиру, радіючи, що не піддалася на вмовляння та не здала квартиру.

Чоловік тиждень не дзвонив, потім написав повідомлення, що подає на розлучення. Так, будь ласка, я була тільки за. За цей тиждень я стільки всього встигла передумати, що сама вже дійшла такого ж висновку. Шлюб тривав вісім місяців, ділити нам не було чого, дітей, слава Богу, не нажили.

Те, що рідня чоловіка почала розповідати всім, що розлучилися ми з ним через мої постійні зради, було очікувано. Цей придурок списав усі стіни в моєму під’їзді всякою похабщиною, потім приїжджав зі своєю матір’ю вимагати назад усі подарунки, навіть на роботу до мене з’явився, щоб учинити скандал. Я думала, що зі сорому згорю.

Періодично він приїжджав з квітами і казав, що ми можемо ще почати спочатку, адже він так мене любить. Після чергової відмови розпочинав свою диверсійну діяльність із новим ентузіазмом.

Цей театр абсурду тривав півтора роки. Потім я познайомилася з молодим чоловіком, у нас почались стосунки і я одразу розповіла йому, що відбувається в моєму житті. Це було чесно, тому що неприємностей колишній завдавав багато, не кожен погодиться на стосунки з дівчиною за таких умов. Але мій новий чоловік сказав, що його це не лякає.

Жили ми в мене, тож з колишнім мій чоловік зіткнувся дуже швидко. Справа мало не дійшла до мордобою, але я буквально висіла у свого хлопця на руках, ще не вистачало сидіти через якогось ідіота. Заяву колишній таки написав, але в нас були у свідках усі сусіди, які вже хоч-не-хоч були в курсі наших відносин, вони півтора роки цей цирк спостерігають. Тож обійшлося.

Колишній продовжував пакостити. Він навіть на машині мого чоловіка колеса спустив. Я достеменно знаю, що це він, але довести не можу. Ще ця пародія на чоловіка приходила до моїх батьків, щоб розповісти про мене гидоту. Тато його ледве зі сходів не спустив. А потім у під’їзді з’явилися чергові образливі написи і хтось (цікаво, хто ж це міг бути) вимазав двері собачими екскрементами.

Я була вже на межі, мій чоловік казав, що може розібратися, але боялася, що це скінчиться погано. А потім він запропонував переїхати. У нього рідня в іншому місті живе, спочатку можна пожити в них, а потім винайняти квартиру. Я довго вагалася, але потім вирішила, що гірше вже навряд чи буде і погодилася.

Це було найкраще рішення. Мене прийняли як рідну, родичі мого чоловіка виявилися дуже тактовними та чуйними людьми. Ось уже кілька місяців у них живемо, ні словом, ні ділом мені ніхто не дорікнув. Чоловік зробив мені пропозицію, вирішили, що зіграємо весілля, через рік, коли встанемо на ноги.

Мені допомогли влаштуватися на гарну роботу, наречений також працює. Думаємо збирати на квартиру. Я поки що з побоюванням ставлюся до всього, але поки що від нареченого та його родичів я бачила тільки добро. Сподіваюся, цього разу мені пощастить.

Від колишнього ніяких звісток немає, на моє велике щастя. Я змінила номер, у соцмережах не сиджу, квартиру здаю. Він кілька разів навідувався до батьків, але ті його послали далеко й надовго.