Ще недавно громадянський чоловік буквально носив Юлію на руках і вимагав спадкоємців. Але коли це сталося, коханий раптом дав задній хід. Так і закінчилися її щасливі роки в шлюбі прямо в пологовому будинку

Вони закохалися з першого погляду і дуже швидко почали розуміти одне одного з півслова. Вони мали повну гармонію і в побуті, і в ліжку. Юлі здавалося, що вони з її чоловіком Павлом навіть думають однаково.

Наприклад, він хотів дітей, і вона також. І навіть той факт, що Павло постійно відкладав реєстрацію їхніх стосунків, Юлю не хвилював. Вона була щасливою. І чекала, коли стане матусею.

І ось вона – довгоочікувана вагітність. Павло так оберігав свою кохану жінку, що їй часом навіть незручно ставало.

І коли її поклали на збереження, чоловік приходив щодня, а то й не раз. Гладив її живіт, тулив вухо – слухав, як там малюк. І ось настав той день, коли на світ з’явився їхній довгоочікуваний хлопчик.

Юля вже встигла з ним і познайомитись, і погодувати, а Павло чомусь усе не з’являвся. Вона дзвонила йому сама, не відповідав. А потім таки зателефонував сам.

І сказав слова, які Юля не зможе стерти з пам’яті ніколи:

– Вибач, але я тільки зараз зрозумів, що не готовий бути батьком твого сина. Це велика відповідальність, і мені вона зараз навряд чи під силу. Вибач, якщо зможеш, але ми більше не разом. Прощавай, – сказав Павло. З того часу його телефон більше не вмикався.

Це вже пізніше Юля дізналася, що він давно завів собі іншу, а з нею одружуватися не збирався. Але поки в них не було дітей, його влаштовувало жити на два фронти. З народженням сина все змінилося, а всі його слова про кохання та очікування дітей виявилися брехнею.

“Не хочу більше жити”, – це було перше, що кинулося Юлі в голову після дзвінка Павла. Вона лежала в прострації, бажаючи заснути і не прокинутися. Але коли їй принесли її малюка, вона прийшла до тями.

“А як же цей малюк, він з ким залишиться?!”, – подумала Юля, і відразу викинула з голови всі погані думки. Вона житиме для нього, заради нього. А Павло… Вона молода і гарна баба, цих Павлів ще буде хоч греблю гати. А малюк такий один-єдиний на світі.

Загалом як вона вирішила, так і зробила. На Павла навіть до суду на аліменти подавати не стала. Не хотіла навіть імені його чути після того, що сталося.

Жила, багато працювала, виховувала сина. І хлопець виріс чудовою людиною. Вже в інституті навчається, нещодавно маму із дівчиною своєю познайомив. Сказав, що все серйозно.

Юля теж хотіла познайомити сина з кимось, і сказати, що в них теж все серйозно. Але тільки-но рота відкрила, син посміхнувся:

– Мамо, та я знаю все про вас з дядьком Сашком давно. Ви ж вже великі хлопчики та дівчатка, вистачить таїтися. Одружуйтесь і починайте жити разом. Ми всі будемо дуже раді за вас.

Мама не витримала і заплакала. Від щастя, радості. Бог дав їй велике випробування на старті дорослого життя. Вона взяла виклик, і доля кинула випробовування її на міцність.

Сьогодні Юля справді щаслива. А про те, хто допоміг їй стати матір’ю, і потім жодного разу в житті не здався, вона вже давно не згадує. Не тому, що досі злиться. Просто та людина не заслуговує на її спогади.

Та й ніколи їй про нього згадувати. Життя б’є ключем і зовсім навіть не по голові. Та й сьогоднішнього щастя сповнений будинок. Не до спогадів.