Накрила святковий стіл і пішла від чоловіка. Вперше за двадцять років відчула себе щасливою

Встала по раніше, щоб все встигнути, на годиннику була шоста ранку. Нарізки для салатів зробила ще вчора, як і коржі для торту. Залишилося приготувати крем, закуски, м’ясні страви.

Чотири години і все готово, нарешті зняла фартух, який вже просто зненавиділа, і пішла до спальні. Там вже стояв готовий рюкзак, свої мізерні пожитки я зібрала ще позавчора. Ну все, час настав.

Постукала до кабінету чоловіка і не встигла й слова промовити, як він заявив, що зайнятий. Він вічно зайнятий. Все життя його цікавила тільки робота. А саме його інтелект і працелюбність підкорили мене двадцять років тому. Всі хлопці на тлі Василя були абсолютно не цікавими.

– А коли за стіл?

— За стіл без мене, я йду. Я втомилася щодня чекати, коли ж нарешті він закінчиться. І сподіватися, що не прокинусь. Сил більше немає, я йду, прощай. Їжа на столі, холодні закуски. Гарного Нового року тобі.

І тільки після цих слів чоловік відірвався від роботи і подивився на мене. Виглядав приголомшеним. Я пішла взутись. Коли одягала пальто і виходила з помешкання, почула, що він біжить за мною і просить поговорити. Але він упустив свій шанс.

Скільки разів я просила Діму поговорити зі мною, хотіла розповісти про те, як мені важко. Але він завжди був зайнятий, завжди поспішав на конференції, а потім удома займався своїми справами. Ну ось, любий, час минув. Пізно пити боржомі, коли бруньки відмовили.

Чи хотіла я залишитися і таки поговорити? Так, частина мене просто мріяла про це. Але треба поважати себе. Я стільки років потребувала його уваги, обіймів, душевних розмов. Стільки років терпіла холодну відстороненість та емоційну порожнечу.

Настав час згадати про себе і відійти від вівтаря жертовності. Досить переступати через свої потреби та бажання заради іншої людини. Він навіть не цінував цього! Просто мешкав зі мною, бо так зручно. Але якщо чесно, самотність він любить куди більше, ніж проведення часу з ким-небудь. Навіть із дружиною та дитиною. Ні, йому потрібна лише робота та наука.

Я все чекала, коли він нарешті згадає про те, що я жінка. А не просто кухарка та прибиральниця
Коли ми одружилися, Василь обіцяв мені щасливе сімейне життя . Так, він справді намагався бути добрим чоловіком і навіть батьком для нашої дочки. Але все-таки потяг до знань та наукових відкриттів швидко переміг .

Я вже звикла слухати вічні вибачення чоловіка за те, що він не приділяє мені й дочці час: «Кохана, я ж для нас намагаюся, хочу забезпечувати нас. Хочу, щоб нам на все вистачало, і ми нічого не потребували».

Але тільки нам і так всього вистачало. Двотижнева відпустка на морі не перекривала відсутність уваги чоловіка протягом усього року. Так, ми їздили на класні курорти. Могли собі дозволити харчуватися у ресторанах та відпочивати на повну котушку. Але це не робило мене чи дочку щасливішою. Нам не вистачало звичайної уваги.

Дочка хотіла, щоб тато читав їй казки проти ночі. І забирав після школи, водив у парк та на атракціони. Хотіла, щоб він дивився з нею хоч іноді мультики та проводив вихідні разом. А мені не вистачало романтики.

Ми не ходили на каву сто років, не ходили до кіно та театрів. Не їздили на природу посмажити сосисок та купатись в озері. Не вибирали разом у магазинах декор для дому, постіль, килимки та пледи.

Я все чекала, коли він нарешті згадає про те, що я жінка. А не просто кухарка та прибиральниця. І ось коли дочка вступила до університету, зрозуміла, що настав час щось міняти. Так, нехай я можу собі поки що дозволити винаймати тільки кімнату. І нехай доведеться спочатку харчуватися пісними супами. Та й нічого.

Зачинила двері до квартири і відчула себе щасливою. Вперше за двадцять років. Дістала з кишені відкладені гроші та пішла до салону краси. Пора б згадати, що таке манікюр та свіжа стрижка. А після цього у планах купити собі нову сукню. Красиву та облягаючу. Хочу знову відчути себе жінкою та почати жити.