Мама не хоче розмінювати квартиру, сестра не хоче уживатися з мамою, а я маю всіх зрозуміти і під усіх підлаштуватись

Маю молодшу сестру Марину. Їй зараз двадцять п’ять років, мені тридцять чотири. Ми обидві вже давно вилетіли з батьківського гнізда, але півроку тому Марині довелося туди повернутись – вони з чоловіком розлучилися, тож сестра з донькою прийшли жити до мами.

У мами двушка, в якій вона жила одна. Одну кімнату вона виділила Марині та внучці. Здавалося б, проблему вирішено. Але не тут було.

Сестра з мамою скандалили все життя. Мама у нас людина різка і вимоглива, а сестра напружуватися не любила. Вона помиє посуд, але не зараз, а години за дві. А мамі ж треба зараз, інакше вона закочує очі і йде мити сама, а потім влаштовує масштабний скандал. Це так заради прикладу.

Але суть у тому, що сестра з мамою ніколи не вживалася. На відміну від сестри, у мене таких проблем із мамою ніколи не було. Я більше характером в неї, а сестра пішла в тата, він теж був зі своїм ритмом життя і не любив зайвий раз напружуватися.

Коли сестра вийшла заміж і з’їхала до чоловіка, у них із мамою стосунки налагодилися. Але варто було Марині повернутися до батьківської квартири, як усе почалося наново і з новою силою. А там ще й маленька дитина додалася.

Я сама одружена вже три роки, живемо в моїй квартирі, яку я брала в іпотеку. Після смерті тата залишалися грошові нагромадження, які мама розділила порівну. Сестра свої витратила на весілля, а я на перший внесок. Тепер ми з чоловіком живемо у власному житлі.

До мами я в гості ходжу регулярно, вона мешкає недалеко від моєї роботи. Після переїзду сестри я майже завжди натрапляю на скандал. Нещодавно вони дуже серйозно щось не поділили, після чого мама заявила, що з неї вистачить.

– Ти знаєш, що вона мені заявила? “Не можеш зі мною ужитися, давай розмінювати квартиру”! Я мушу розміняти квартиру, бо не хочу терпіти вічний бардак! А на що ми розміняти двохкімнатну квартиру? Я іпотеку брати не стану, ще чого не вистачало на старість років. А їй із її доходами ніхто іпотеку не дасть.

Я мовчки кивала, мати права, розмінятм квартиру без доплати не вийде. А мати продовжила.

– Я тут подумала, а може ви з Мариною поміняєтесь?

Спершу я не зрозуміла, про що вона, але мама пояснила.

– Ну з тобою ми точно уживемося, та й із зятем я уживуся. Ви переїдете до мене, а Маринка з дитиною до вашої квартири. На якийсь час, звичайно, поки мала у неї в садок не піде, а там Марина на роботу вийде і зніматиме житло.

До виходу сестри з декрету залишалося ще два роки. І мама пропонує мені із чоловіком два роки жити з нею? Дуже цікавий розклад. Від такої пропозиції я відмовилася, пояснивши мамі, що не для того я з цією іпотекою загиналася і в усьому собі відмовляла, щоби потім із чоловіком прийти жити до неї.

Тим більше ми зараз із чоловіком плануємо дитину, час уже. А відкладати це ще на два роки не хочу. Народжувати у мами теж у мої плани не входить. Уживатися ми з нею уживаємося, але для цього доводиться прикладати багато зусиль.

– Не треба було вам тоді гроші віддавати, можна було купити на них однокімнатку і здавати, все б більше було користі, – розлютилася мама. Але я тільки знизала плечима – треба було раніше думати, а зараз уже чого про це говорити.

Увечері мені зателефонувала сестра. Мама їй передала нашу розмову і сестра теж захопилася ідеєю переїхати в окрему квартиру, подалі від маминих правил.

– Не можу я з нею, вона мені всю душу вимотує. Ну, ти ж її знаєш! – умовляла мене Марина. – Знімну я зараз не потягну, грошей упритул. Врятуй ти мене!

Сестрі я теж відмовила, вона пообіцяла мені це пригадати, але моє рішення це не змінило. Я не мати Тереза, щоб усіх розуміти та всім допомагати. Я хочу подумати про себе. Адже мені ця квартира не з неба впала, не спадщина дісталася, я на неї заробила. То з чого я зараз маю її комусь поступатися, хай навіть на два роки?

Мама з сестрою тепер мені по черзі телефонують, намагаючись прогнути. Скоро доведеться закинути їхні номери в чорний список, якщо по-доброму не розуміють.