Мама і свекруха звинувачують мене у зраді чоловіка. – Ти розчинилася у дитині!

Ми з чоловіком завжди хотіли дитину, але були певні проблеми, тож завагітніти я не могла п’ять років. Коли це нарешті сталося, нашому щастю не було меж. Чоловік носив на руках і обіцяв небо в діамантах.

Вагітність протікала проблемно, часто я лежала у лікарні. Це психологічно було дуже тяжко, страшно було не виносити. Чоловік намагався мене підтримувати, приїжджав, часто дзвонив та писав. З його допомогою переносити це було набагато легше.

Для мене його поведінка була показовою – він у складній ситуації був мені опорою та підтримкою. Я була впевнена у своєму шлюбі та у своєму чоловікові. Але впевненість тривала лише під час вагітності, потім усе стало не так казково.

Пологи були складні, дитині одразу ж начепили купу діагнозів.  Я почала бігати з дитиною по лікарях, окрилена перспективою все привести в норму. Чоловік мені не допомагав, він працював. Але й удома підтримки я від нього не бачила. Приготувати вечерю? Ні не чув. Мені доводилося самій крутитися вдома, незважаючи на те, що я ще постійно моталася лікарнями з дитиною.

Син ріс проблемним, погано спав, погано їв, йому доводилося приділяти всю мою увагу. А в перервах прибирала вдома, ходила за продуктами та готувала їжу. Адже чоловік від цього відмовлявся.

– Ну, я працюю, ти сидиш у декреті. Важко поїсти приготувати?

– Я не просто сиджу, я займаюся дитиною.

– Не цілодобово ж ти ним займаєшся!

Мама зі свекрухою теж підливали олії у вогонь, соромлячи мене за “лінь”. Кожна вважала своїм обов’язком мені розповісти, як вони встигали свого часу і з дитиною позайматися, і будинком зайнятися, і чоловіка привітати, і на ринок збігати, і приготувати перше, друге і компот. І все це без пральних машин, доставок, роботів-пилососів та памперсів.

Мої пояснення, що в мене на дитину йде набагато більше часу через її особливості, слухати ніхто не хотів.

– Нормальна у вас дитина, не вигадуй. Непосидючий, але всі діти такі, – махала рукою мама.

Але я знаю, що це не так. Так, за рік ми зняли частину діагнозів, стало набагато краще, але є ще над чим працювати, щоб у майбутньому син не мав проблем. Це не так впадає у вічі, але теж важливо.

З чоловіком стосунки поступово холоднішали. Він почав пізніше повертатися додому, вихідні проводив із друзями, кажучи, що втомився і йому треба розвіятися. А потім, за класикою жанру, я почала підозрювати, що в нього є інша жінка. Листування, знайдене в його телефоні, це підтвердило.

Чоловік відмовлятися не став, спокійно сказавши, що іноді дозволяє собі розслабитися. І не бачить у цьому нічого такого.

– Ти коли востаннє розмовляла про щось, окрім дитини? Це мій син, я його люблю, але ж не можна постійно все крутити навколо нього! А коли в нас востаннє була близькість? Я вже не пам’ятаю. Я навіть не пам’ятаю, коли спати разом лягали!

Кожне його слово било, як ляпас. Я ж ще й винна! Але у чому? У тому, що вже рік не живу сама, бо всі сили та час ідуть на сина, якому стільки всього було потрібно?

Я зібрала речі та пішла з дитиною до мами. Додому вона мене пустила, але не підтримала, заявивши, що чоловік правий, я сама винна.

– Ти собі чогось навигадувала, що дитина у вас вся така особлива, все по лікарях бігаєш. Нормальний він уже у вас, а з тебе просто гроші тягнуть. Чоловік і так у тебе, вважай, два роки терпів – поки ти вагітна була, та потім поки ти по лікарнях кола намотувала. Він не залізний.

І мама вважала за винну мене. Після цього дзвінок свекрухи з аналогічними звинуваченнями вже не здавався якимось незвичайним подією.

– Ти сама до цього довела, розчинилася у дитині. Так само не можна! І зауваж, син не пішов із сім’ї, продовжував вас забезпечувати, сподівався, що все налагодиться. Ну, сходив ліворуч, з ким не буває. Плюнути та забути. Тож не дурій, повертайся додому.

Сам чоловік зателефонував один раз, але я не готова поки що з ним розмовляти. Я не знаю, як вчинити – повернутися і вдавати, що нічого не було, чи подати на розлучення і далі жити удвох із сином? Чоловіка люблю, від цього ще болючіше. Але раптом мама і свекруха мають рацію – я сама винна в тому, що все так обернулося?