Сусідка рвалася ввійти до моєї квартири під будь-яким приводом, досі не зрозумію, що їй було потрібно

В новій квартирі живу не так, щоби довго, але й не вчора в’їхала. Приблизно півроку, недостатній термін, щоб перезнайомитися та потоваришувати з усіма сусідами. Нині немає тих правил, коли всіх з пиріжками обходиш, буркнули на бігу чергове Здрасьте – вже добре.

Працюю я вдома, тому й купила квартиру у зручному тихому районі, немає потреби жити на транспортній розв’язці. Середа, розпал дзвонів із замовниками, увечері роблю правки, намагаюся зосередитись і нічого не забути. Раптом дзвонять.

В віконечко розглянула літню жінку, років 45-55 їй, точніше не скажу. Сусідка, в моєму під’їзді живе, і я гадки не маю навіть, як її звуть. Намагалася якось познайомитись, але вона поспішала, я встигла лише сказати, мовляв, я Люда. А вона помчала далі, ну гаразд, має право людина поспішати. Або просто не захотіти.

І ось відкриваю, вона мені:

– Людочко, привіт!

Мені з нею розмірковувати ніколи, у мене улюблена замовниця в кімнаті висить на лінії, дозволила встати двері відчинити.

– Добрий вечір, – кажу, тягну паузу, імені я і не знаю. Але вона і не представляється, каже:

– Я зайду? Я лише на пару хвилин.

– Ні, я не можу вас зараз впустити, мені незручно. Скажіть з якого питання чи номер залиште, або я потім до вас спущусь.

Я б її в жодному разі не впустила, як не впускаю в принципі нікого незнайомого та не близького. Нехай і сусідка під’їзду, це ще не рекомендація.

– Людочко, розумієш, у мене щось холодно в квартирі, хотіла ось твої батареї помацати, може, повітря треба спустити?

– У мене не холодно, і взагалі ви не піді мною живете, інший стояк Це вам навпроти треба.

– Я б зайшла таки перевірила, може, на будинок тепло не подають?

– Це вам тоді не до мене, не я додому тепло подаю. Телефонуйте комунальникам.

А вона на мене напирає, напирає, намагається через плече зазирнути.

– Ти точно повітря спускала?

Сантехніки приходили, вони спускали.  Давайте я вам телефон сантехніка дам? У мене візитівка залишилася. Або у сусіда спитайте, він розбирається і якраз над вами живе.

З цими сусідами я якраз порозумілася, займаюся з їхньою дитиною англійською. Звичайні люди, з пирогами один до одного ходимо. А сусідка стоїть, тупцює і не дає двері зачинити.

– Щось ще?

– Так, ще в мене є особисте питання. Ти мене всередину пусти, не хочу, щоб весь під’їзд вуха розвішував.

– Немає тут нікого, яке у вас питання?

– Дитинкко, мені б позичати в тебе трохи грошей, тисяч дві-три. Можна на безоплатній основі, а можу і подякувати потім.

– Немає в мене зараз вільної суми.

А сусідка знову в мене втискається, щоб я відійшла і вона за мною пірнула у двері. Але я стою непохитно. Ну, що їй ще треба?

– А може, у тебе хтось із друзів мені грошима допоможе?

– У мене немає таких.

– Зрозуміла. То я до тебе зайду?

– Що вам у мене вдома потрібно?

– Та хотіла тобі показати, як банки закочувати правильно, коли огірки солиш.

Я скипіла, говорю їй, нема коли мені зараз, я взагалі зайнята. І огірки не солю.

– Ой, ну я тоді до тебе пізніше зайду, занесу огірків! Попробуємо…

Дивна якась.

Я вирішила, що двері їй більше не відчиню. Що вона хотіла від мене?