Сусідка рвалася ввійти до моєї квартири під будь-яким приводом, досі не зрозумію, що їй було потрібно
В новій квартирі живу не так, щоби довго, але й не вчора в’їхала. Приблизно півроку, недостатній термін, щоб перезнайомитися та потоваришувати з усіма сусідами. Нині немає тих правил, коли всіх з пиріжками обходиш, буркнули на бігу чергове Здрасьте – вже добре.
Працюю я вдома, тому й купила квартиру у зручному тихому районі, немає потреби жити на транспортній розв’язці. Середа, розпал дзвонів із замовниками, увечері роблю правки, намагаюся зосередитись і нічого не забути. Раптом дзвонять.
В віконечко розглянула літню жінку, років 45-55 їй, точніше не скажу. Сусідка, в моєму під’їзді живе, і я гадки не маю навіть, як її звуть. Намагалася якось познайомитись, але вона поспішала, я встигла лише сказати, мовляв, я Люда. А вона помчала далі, ну гаразд, має право людина поспішати. Або просто не захотіти.
І ось відкриваю, вона мені:
– Людочко, привіт!
Мені з нею розмірковувати ніколи, у мене улюблена замовниця в кімнаті висить на лінії, дозволила встати двері відчинити.
– Добрий вечір, – кажу, тягну паузу, імені я і не знаю. Але вона і не представляється, каже:
– Я зайду? Я лише на пару хвилин.
– Ні, я не можу вас зараз впустити, мені незручно. Скажіть з якого питання чи номер залиште, або я потім до вас спущусь.
Я б її в жодному разі не впустила, як не впускаю в принципі нікого незнайомого та не близького. Нехай і сусідка під’їзду, це ще не рекомендація.
– Людочко, розумієш, у мене щось холодно в квартирі, хотіла ось твої батареї помацати, може, повітря треба спустити?
– У мене не холодно, і взагалі ви не піді мною живете, інший стояк Це вам навпроти треба.
– Я б зайшла таки перевірила, може, на будинок тепло не подають?
– Це вам тоді не до мене, не я додому тепло подаю. Телефонуйте комунальникам.
А вона на мене напирає, напирає, намагається через плече зазирнути.
– Ти точно повітря спускала?
Сантехніки приходили, вони спускали. Давайте я вам телефон сантехніка дам? У мене візитівка залишилася. Або у сусіда спитайте, він розбирається і якраз над вами живе.
З цими сусідами я якраз порозумілася, займаюся з їхньою дитиною англійською. Звичайні люди, з пирогами один до одного ходимо. А сусідка стоїть, тупцює і не дає двері зачинити.
– Щось ще?
– Так, ще в мене є особисте питання. Ти мене всередину пусти, не хочу, щоб весь під’їзд вуха розвішував.
– Немає тут нікого, яке у вас питання?
– Дитинкко, мені б позичати в тебе трохи грошей, тисяч дві-три. Можна на безоплатній основі, а можу і подякувати потім.
– Немає в мене зараз вільної суми.
А сусідка знову в мене втискається, щоб я відійшла і вона за мною пірнула у двері. Але я стою непохитно. Ну, що їй ще треба?
– А може, у тебе хтось із друзів мені грошима допоможе?
– У мене немає таких.
– Зрозуміла. То я до тебе зайду?
– Що вам у мене вдома потрібно?
– Та хотіла тобі показати, як банки закочувати правильно, коли огірки солиш.
Я скипіла, говорю їй, нема коли мені зараз, я взагалі зайнята. І огірки не солю.
– Ой, ну я тоді до тебе пізніше зайду, занесу огірків! Попробуємо…
Дивна якась.
Я вирішила, що двері їй більше не відчиню. Що вона хотіла від мене?