Дізнавшись про рішення невістки, свекруха все кинула і помчала до сина, вона була категорично проти. Цього ж вечора невістка з донькою переїхали до бабусі

Олена та Михайло довго мріяли про малюка. Після чергової невдалої вагітності жінка мало не впала в депресію. Щоб підтримати дружину, Михайло запропонував взяти дитину з дитячого будинку. Олена з радістю погодилася.

Подружжя удочерило симпатичну малу на ім’я Анастасія. Проте дівчинка довго не могла звикнути до прийомних батьків. На щастя, мати Михайла допомогла виправити ситуацію.

Коли подружжя прийшло в дитячий будинок, їм одразу сподобалася мала Анастасія. Вихователька попередила Михайла та Олену, що дівчинка дуже боязка. За своє коротке життя їй довелося пережити багато тяжких подій.

Подружжя сподівалося, що в новій сім’ї маля швидко адаптується. І все буде добре. Мама Михайла, Валентина Борисівна, давно мріяла про онуків. Вона з нетерпінням чекала, коли у сім’ї з’явиться дитина.

Відразу після того, як Настю привезли додому, дівчинка забилася в кут, розплакалася і весь вечір провела на самоті. Бабуся запропонувала забрати малечу до себе, втішити, почитати їй казки. Але Михайло відмовився. Він пояснив мамі, що дитині краще відразу звикати до будинку та батьків. До того ж спілкування з малюком допоможе Олені швидше прийти до тями.

Минуло кілька тижнів. Дівчинка так і не пристосувалася. Анастасія, як і раніше, уникала спілкування з прийомними батьками, весь час плакала і вередувала.

Єдиним другом малюка був бабусин кіт. Коли Настя приходила в гості до Валентини Борисівни, вона грала з вихованцем, гладила його та посміхалася. А Олена поступово почала втрачати надію. Вона говорила, що донька навряд чи звикне до прийомної сім’ї.

Жінка втомилася від постійних примх Насті. Чоловік ласкаво гладив Олену по плечу та заспокоював. Просив дружину трохи потерпіти, пояснював, що малеча тужить по мамі, їй важко забути своє страшне минуле, але час лікує.

Якось Валентина Борисівна дізналася про жахливу новину. Мама Олени вмовила молоду жінку віддати дитину назад до дитячого будинку. Адже дитина досі не адаптувалася. І не підпускала до себе прийомних батьків. Олена погодилася із рішенням мами.

Дізнавшись про намір невістки, свекруха кинула всі справи та поїхала до сина. Двері відчинила Олена. Вона провела Валентину Борисівну на кухню. Настя сиділа перед тарілкою з кашею та плакала. Олена поскаржилася свекрусі, що втомилася від примх дитини і готова повернути її в дитячий будинок. Валентина Борисівна поспівчувала молодій жінці.

Свекруха запропонувала Олені пожити в неї разом із Настею. І дати дівчинці ще один шанс. Так вони й зробили. Того ж вечора невістка з дочкою приїхали до бабусі.

А за місяць Настя перетворилася. Вона стала веселою та активною. Почала називати Олену мамою, радо зустрічала Михайла з роботи. Незабаром невістка з дочкою повернулися додому. А у вихідні продовжували приїжджати до бабусі. Потім Анастасію віддали до дитячого садка.

З’ясувалося, що малеча на все здатна. Незабаром усі страхи забулися, а стосунки між батьками та дочкою налагодилися.