– Сину, вона тобі не пара, вона ж із неповної сім’ї, – шепотіла свекруха

Я одружена з Сашком вже п’ять років. Одружилися ми під несхвальні вигуки свекрухи, яку дуже не влаштовувало, що мене виховувала одна мама.

Сама я не пам’ятаю, як ми тоді жили, мені й трьох років не було. Але я й досі вдячна мамі за таке рішення. Зі мною в класі навчалося досить багато дівчаток з “повноцінних” сімей, де матері, мабуть, керуючись логікою моєї свекрухи, продовжували жити з алкоголіками та терпіли їхню поведінку. Дякую, мені такого добра не треба.

Тато в моєму житті з’явився один раз, коли я йшла до першого класу. Це було жахливо – брудний, опухлий, пом’ятий. Мені було так соромно, що хотілося втекти на край світу. І прийшов він тільки за тим, щоб стрясти з мами на чекушку на честь такого великого свята – дочка ж у школу пішла.

На щастя, більше тато в моєму житті не з’являвся. Я навіть не в курсі, чи він ще живий. І вже зовсім не журюся з приводу того, що мене виховувала одна мама. Вона в мене жінка сильна, сама поставила мене на ноги, дала освіту та багато чого навчила. У нас із нею чудові стосунки, я мамою дуже пишаюся.

Тому коли свекруха в день нашого знайомства запитала про мою сім’ю, я  розповіла свою історію. Жінка аж в обличчі змінилася, а потім трагічним театральним пошепком, чутним на всю квартиру, почала вселяти синові, що я йому не пара.

– Вона ж із неповної сім’ї! Яку сім’ю може побудувати жінка, яка виросла за матері, яка не змогла зберегти свою сім’ю? Синку, я тебе прошу, подумай гарненько!

Сашко гаркнув, що це вже він якось розбереться, з ким йому будувати сім’ю. На цьому вечір знайомства скінчився.

Переконати сина у свекрухи не вийшло, що чимало її засмучувало. Навіть на нашому весіллі вона сиділа з таким скорботним обличчям, ніби проводжає сина на той світ.

Всі роки шлюбу я спілкувалася з мамою чоловіка тільки з ввічливості на великі свята. Їй було важливо показати, яка вони ідеальна сім’я, тому на свята нас обов’язково запрошували. Я, щоб не загострювати ситуацію ще сильніше, на ці зборища ходила. Відбувала обов’язок, так би мовити. Загалом, зі свекрухою ми підтримували озброєний нейтралітет.

Ще у чоловіка є сестра, роки на два молодші за мене – Валерія. З нею ми спілкувалися непогано, але близькими подругами не були, вона снобізму у мами не перейняла і була нормальною людиною, але кола інтересів у нас були різні. Півтора роки тому вона вийшла заміж. Як вважала свекруха, вона знайшла собі гідну пару та не розчарувала маму, на відміну від сина.

Мені наречений Валерії якось одразу не сподобався. Чимось невловимо він нагадував мені моїх однокласників, які звели міцне знайомство з пляшкою. На весіллі він поводився пристойно, але щось у ньому неприємно чіпляло погляд. Але зовиця була щаслива, їй з ним жити, тому я щиро кричала “гірко”.

Особливо про життя зовиці я нічого не знала, тільки те, що повідомляв чоловік або розповідала свекруха. Знаю, що півроку тому вона народила дитину – дівчинку. Тому для мене було несподіванкою, коли з’ясувалося, що Валерія з чоловіком розлучилася і повернулася назад до рідного дому.

– Ось де були мої очі раніше, – журилася вона. – Бачила ж, що він за фрукт, але думала, що в сім’ї він зміниться, кине своє захоплення, стане серйознішим, зможе нормально утримувати нас із дочкою.

Свекруха сиділа прибита. Для неї розлучення дочки було ударом сильніше, ніж наше з її сином весілля. Вона ж затята противниця розлучень, вважає, що сім’ї руйнуються виключно через невміння жінки зберегти сім’ю. А тут ось так вийшло – ну не могла ж вона виховати недостойну дочку!

Значить справа не в Валерії, але що тоді виходить, що свекруха стільки років була неправа? Це їй визнати було важко.

Я ж не зловтішалася, привід не той, та й зовицю шкода, гарна дівчина, просто вляпалася невдало. Її розлучення дуже підкосило, постійно очі на мокрому місці. Але тепер вона має дочку, заради якої їй доведеться зібратися і рухатися далі.

Можна було б підпустити свекрусі не одну шпильку на тему того, що тепер її онука зростатиме в неповній сім’ї, ах який жах. Але я не стала цього робити. Навіщо? Якщо свекруха мудра, вона сама все чудово зрозуміє.

Вибачень від неї я не чекаю, мені вони не потрібні. Буде достатньо того, що вона усвідомлює свою неправоту та перестане ділити людей на перший та другий сорт за складом сім’ї.