Свекруха так у гості кликала, мало не плакала, а після приїзду почала зітхати, як ми їй заважаємо

Мені пощастило, свекруха живе в іншому місті і спілкуємося ми переважно лише по телефону. Приїжджала вона до нас лише кілька разів. Перший раз, коли ми грали весілля, другий, коли народилася наша з чоловіком дочка. Візити були короткочасні, тому ми не встигали посваритися чи набриднути один одному.

Ми самі за чотири роки шлюбу до мами чоловіка не їздили жодного разу. Спочатку там ще не було місця для двох людей. Свекруха живе з чоловіком та донькою від другого шлюбу. У них двохкімнатна, а для п’ятьох це незручно. А потім народилася дитина, і поки вона була маленькою, поїздки взагалі не розглядалися нами.

Останні півроку свекруха кожну розмову закінчує мало не  плачем про те, як вона хоче нас побачити. Дочка в неї поїхала вчитися, тобто для нас звільнилася ціла кімната. Та й дитина у нас уже не немовля, тому з нею можна нормально приїхати. Усі ці аргументи свекруха крутила по колу з розмови у розмову.

Зрештою, ми здалися. Чоловік узяв відпустку, ми зібрали речі та дворічну дочку, і вирушили радувати свекруху своїм візитом. Вона ж так на нас чекала.

Планувалося, що ми проведемо у мами чоловіка тиждень, а потім повернемось додому. Ми хотіли ще у моєї мами на дачі час провести, поєднуючи приємне з корисним. Там і природа, і свої овочі-фрукти, і чоловік заразом хотів трохи лазню підремонтувати.

Коли ми приїхали, свекруха зустріла нас від щирого серця, раділа і сяяла. Дізнавшись, що ми приїхали “лише” на тиждень, зробила сумне обличчя, але змирилася.

– Ну хоч так, бо взагалі вас не бачу, – промовила вона, тіткуючи на руках онучку.

Але як показала практика, тиждень – це надто великий термін. Ми стали заважати вже наступного дня. Свекруха бурчала з будь-якого приводу. То дочка надто голосно кричить, коли грається, то ми топаємо, то посудом гримимо, то голосно розмовляємо. І це все першого дня.

Я спочатку думала, що свекруха просто встала не з тієї ноги або в неї щось болить, що вона така дратівлива. Але наступний день продемонстрував, що ми просто заважаємо. З самого ранку вона на нас почала зітхати.

Ми з чоловіком і донькою підвелися раніше, тому тихенько вмилися і пішли снідати. Ми намагалися вести себе тихо, але зовсім бути безшумними у нас не виходило, ми ж не кішки.

Свекруха прийшла, почала зітхати, які ми голосні. Потім скаржилася, як нас багато на її маленьку кухню. Я вже не витримала, просто взяла дитину та пішла до кімнати. Та скільки можна? Ми другий день, як приїхали, а свекруха так ниє, ніби ми не на її запрошення в гості приїхали, а з набігу їхню квартиру захопили.

Весь день ми провели у місті. Повертатися в квартиру мені не хотілося зовсім, бо свекруха знову почне голосити і зітхати. Але повертатись все одно довелося, а потім ще й вислуховувати від свекрухи, що вона хотіла з онукою погуляти, а ми втекли кудись.

Дивно якось вона хотіла. Могла б подзвонити і сказати про своє палке бажання. А ми, мабуть, самі мали якось про це здогадатися. Чоловік запропонував їй наступного дня погуляти з онукою, але свекруха заявила, що у неї і свої справи теж є, вона не може під нас підлаштовуватись.

Я, щиро кажучи, від такої відповіді отетеріла. Таке відчуття, що свекруха покликала нас у гості тільки для того, щоб винести мозок за всі роки, коли вона такої можливості не мала.

Наступного дня нам було заявлено, що ми витрачаємо надто багато води, коли купаємось, а у них лічильник мотає. Чоловік запропонував сплатити воду, але свекруха сказала, що не треба їй грошей, просто треба вміти заощаджувати.

Ми з чоловіком вирішили, що п’яти днів нам достатньо, на вихідні ми вже залишатися не стали. Свекруха нас не тримала, навіть заради пристойності нічого не говорила, тільки зітхала, що їй тепер після нас постільне прати, рушники та інше. Було б час, я віднесла б все в хімчистку, щоб мама чоловіка зайвий раз не напружувалася.

Доїхали ми додому, чоловік зателефонував мамі, щоб сказати, що ми вдома і все добре. Знаєте, що я почула у слухавці?

– Ой, так шкода, що ви швидко поїхали. Я ж із онучкою майже часу й не провела. Ви коли наступного разу приїдете?

У мене рвалося у відповідь лише слово “ніколи”. Тому що відчувати себе небажаним гостем більше не хочу, а свекруха за час нашого візиту тільки й робила, що демонструвала, як вона втомлюється від нас, як ми їй заважаємо. Так що нехай краще ниє по телефону, що скучила.