Не можу жити зі свекрухою в одній квартирі, вона мене доводить, а потім кривдиться, що на неї голос підвищили. Хочу сказати, що до цього у нас із мамою чоловіка були нормальні стосунки. Якби ми спілкувалися з нею, як зараз, то я точно не поїхала б до неї жити, але, як то кажуть, хто ж знав

Ми з чоловіком були змушені піти жити до свекрухи. Інакше ми просто не витягнули б іпотеку, яку взяли. А так квартиру здавали та хоч якось платили.

Так вийшло, що коли я пішла в декрет, фірма чоловіка збанкрутувала та їх усіх виставили на вулицю. У чоловіка не було часу вдумливо шукати роботу і бігати співбесідами, тому пішов у перше місце, куди покликали. Умови не дуже, зарплата теж, але явно краще ніж нічого.

Зрозумівши, що іпотеку ми не тягнемо, почали шукати виходи. До моїх батьків їхати не був варіант. Вони в двійці з сестрою живуть, ми з чоловіком та дитиною там явно зайві. Тому залишався варіант зі свекрухою.

Перший тиждень пройшов спокійно, а потім мама чоловіка почала мене діставати. Допомоги від неї ніякої, зате шкоди сила-силенна. І любила постійно бубнити під руку.

Я годую дитину, та вередує, а за плечем стоїть свекруха і говорить, що я все роблю неправильно, взагалі хто ж так годує. І бу-бу-бу за спиною.

Повертаюся питаю, чи не хоче вона показати мені майстер-клас з годівлі, на що отримую здивований погляд і слова “так це ж ваша дитина, ось ви з нею і пораєтеся”. Так а якого милого ти тоді над вухом свербиш?

Улюблений прийом свекрухи це довести мене крику, а потім образитися. Так, можливо я не виблискую витримкою, але і мене теж можна зрозуміти, я жива людина, у мене нерви не залізні.

Збираємось гуляти – свекруха тут як тут зі своїми порадами.

– Ти неправильно одягла дитину, вона замерзне. Ну і що, що на вулиці літо, все одно краще знаю. Я не дозволю дитину заморозити, іди переодягай, – і стоїть бубонить-бубонить. Я їй пояснюю, що в мене є тепла кофточка, якщо замерзне, то я його одягну, але вона стоїть і нудить своє. І доки на неї не гаркнеш, вона не відійде.

І відразу починається “що це ти на мене репетуєш, та хто ти така, та я допомогти хотіла”. Ось краще б допомагала тоді, коли ця допомога була потрібна, а то в такі моменти її просто немає.

Варила кашу, свекруха сиділа на кухні каву пила, дитина прокинулася, заплакала, я до неї побігла. Поки міняла підгузник, поки заколисала, каша втекла. Свекруха сидить за два кроки і навіть з плити не зняла каструлю.

– А що я тобі допомагатиму, ти ж найрозумніша у нас, все знаєш, все вмієш.

Кілька разів вона обіцяла посидіти з дитиною, але останньої миті відмовлялася, посилаючись на здоров’я. Мені треба було до стоматолога, записалася заздалегідь, погодила зі свекрухою, щоб вона була вдома, а в призначений день довелося висмикувати сестру з університету, бо свекрусі раптово  стало погано.

Я повірила б, звичайно, але того ж вечора свекруха взяла свої саджанці і махнула на дачу. На це її здоров’я вистачило, що ти.

А попросиш її доглянути дитину, так у неї вже здоров’я не те. Пішла я в душ, попросила просто подивитися, щоб дитина нікуди не влізла. Я поки збиралася, одного разу встигла дитину відтягнути від розетки, другий висмикнути з-під сушарки. Свекруха навіть не почухалася щось робити.

Я посадила дитину в люльку, їй там не подобається, вона вередує, свекруха відразу включилася, почала говорити, навіщо це я дитину в ліжечко посадила, нехай повзає. А я не можу бути впевнена в її безпеці, тож нехай уже посидить.

Дитина репетує, свекруха на мене репетує, каже, що я параноїк, я і рикнула у відповідь, що не треба на мене голос підвищувати. Так свекруха так образилася, пішла одразу синові дзвонити, розповідати, яка у нього дружина жахлива, як на його маму репетує.

Нещодавно помітила новий прикол. Свекруха, коли ніхто не бачить, поманить онука на ручки, а сама бере, він починає злитися, а потім ревіти, а мені треба бігти і заспокоювати. Запитуєш, у неї, що трапилося, а вона не знає. Не раз і не два я таке помічала.

Попросила свекруху так не робити, так вона одразу в крик, що я не за ту її приймаю, що вона свого рідного онука драконити не буде, а в мене вже параноя та шизофренія. Поцапалися ми тоді сильно, а потім я забрала дитину і пішла до батьків.

Чоловік зараз вирішує питання з роботою, щоби платили більше і ми могли повернутися до своєї квартири. Сподіваюся, у нього скоро все вийде, жити нарізно з ним мені не подобається, але і до його мами я більше ні ногою.