– Та куди ти тепер подінешся, – єхидно посміхався чоловік, коли я збирала речі. У мого тепер уже колишнього чоловіка була помилкова думка з приводу того, як слід поводитися жінці в шлюбі. Розумію, що це взялося не на рівному місці, там його мама і сестра йому показали неправильний приклад, але ось зі мною він прорахувався

У чоловіка мама все життя прожила з чоловіком-aлкoгoлiком, пояснюючи свою поведінку тим, що куди вона від батька своїх дітей, та кому ж вона була б потрібна з двома дітьми. Так і промучилась. Чоловік і пuв, і бuв, а вона витирала cоплі і далі з ним жила. Головний девіз свекрухи “та кому баба з дітьми потрібна”.

Старша сестра чоловіка теж далеко від мами не втекла. У неї чоловік не п’є, зате гуляє праворуч і ліворуч, навіть не прагнучи останнім часом приховувати свої походи набік. А вона вдає, що нічого не відбувається.

– У нас сім’я, у нас дитина. Куди я піду? Ну, поповню я армію розведенок з причепом, і кому краще буде? А так я з чоловіком, – пояснювала вона, коли я питала, для чого їй потрібен такий чоловік. Мені було складно зрозуміти “куди я піду”, якщо сім’я жила у квартирі зовиці. Це чоловіка мало хвилювати, куди він піде, якщо дружина його викине. Але та про це й подумати боялася.

Сумна картина, як не крути. Але я думала, що проблеми зі світовідчуттям там тільки за жіночою лінією, але помилилася, по чоловічій теж знайшлися відхилення.

Спочатку проблем із чоловіком не було. Він не пuв взагалі, не хамив, не зображував їх себе господаря життя. Ми жили досить добре, навіть майже не сварилися.

Квартиру, де ми жили, йому залишила бабуся. Одна бабуся залишила спадок онукові, друга онучці, все чесно та правильно. Ми туди в’їхали, зробили ремонт та почали жити.

Зарплати у нас із чоловіком були майже однакові, сімейний бюджет поповнювали ми рівною мірою, тому й по дому справами займалися також на рівних. Для мене це було само собою зрозумілим, а чоловік не чинив опір. Міг іноді, звичайно, призабити, але я нагадувала, і проблема знімалася.

Але так було, доки я не народила дитину. Тут у чоловіка, мабуть, клацнув тумблер, що ось тепер вона від мене нікуди не дінеться, і став він поводитися, як останній ****. Не одразу, звичайно, все змінилося. Поступово.

Спочатку посуд перестав за собою мити – я ж удома цілими днями, що мені робити ще, тільки за ним і прибирати. Потім почалися претензії щодо грошей. Він вимагав звіту за будь-яку копійку, бурчав і критикував, але на пропозицію ходити в магазин самостійно, починав кричати, що він гроші заробляє і мене годує.

За півроку наші стосунки сильно деградували. Чоловік міг собі дозволити не прийти ночувати. Ну от затусив він десь із друзями, потім у одного з них заночував. А я чекаю, хвилююся, не додзвонююсь.

Чоловік на мою логічну претензію тому влаштовував мені скандал, що він не повинен переді мною звітувати, моя справа вдома сидіти і дитину ростити. А він працює, тягне сім’ю, тож має право відпочити.

Останній цвях у кришку труни наших відносин був забитий, коли він прийшов п’янuй. Не було ні бійки, ні скандалу, але мені вистачило того, що він порушив свою ж заборону.

Наступного дня я вже збирала речі. Більше перебувати поруч із цією людиною я не хотіла. Ми вже скандалимо постійно, він поводиться як худоба, пuтu ось почав. Що мені далі чекати?

Дивлячись, як я збираю сумки, чоловік хитро посміхався і питав, куди я зібралася. Почувши, що я йду, видав фразу з небагатого асортименту сім’ї.

– Та куди ти тепер дінешся? Ти не працюєш, з дитиною на руках, кому ти потрібна будеш?

– Ой, любий мій, я не твоя безхребетна мати чи сестра, я кудись та подінусь.

Спочатку я пішла до батьків. Ті були в шоці, бо в подробиці нашого життя я їх не посвячувала, не хотіла напружувати. Але й гнати нас із дитиною, зрозуміло, не стали.

Чоловік не оголошувався тиждень, чекав, мабуть, коли я почну повзти до нього на колінах, але не дочекався і почав дзвонити. Жодного слова вибачень я не почула, зате він мене лякав, що я залишуся сама, якщо його впущу, бо баба в розлученні та з чужою дитиною ніколи не знайде нормальну пару, і ось у такому дусі все.

Дзвонили й свекруха із зовицею, які від мого вчинку були в жаху – адже я посміла зруйнувати сім’ю, піти з дитиною, це ж просто розуму незбагненно, треба мені терміново повертатися, поки чоловік ще хоче відновити шлюб. Він може і хоче, а от я не хочу.

Документи на розлучення я вже подала, а чоловік тепер заходить з іншого боку – не платитиме мені аліменти. Ось якщо я повернуся, вона готова дитину утримувати, а якщо ні – то це вже моя проблема буде. І все це ще більше за мене переконує, що треба розлучатися.