Відповідь Бога на питання “Чому це з нами?”. Має прочитати кожен українець!
Має прочитати кожен українець!
– Боже, ти ж не залишиш Україну, не покинеш?
– Звісно, не покину! Звідки ти взяла це, моє дитя?
– Просто в моїй країні стільки біди, стільки скорботи… І в душі лише одне питання: “За що?”.
– Не “за що?”, а “чому?”.
– Так чому?
– Тому що на землі накопичилося дуже багато зла. І хтось повинен його зупинити.
– Але чому саме ми?
– У мене на землі немає інших рук, окрім людських рук, ти ж знаєш. Я довго думав… Не кожному це по силам… Мають бути особливі люди… Має бути особливий народ…
– Виходить, нам по силам?
– А ти сумніваєшся?!! Подивися навколо! Чи зможе хтось зламати цих людей?
– Господи, вони ж називали себе нашими братами…
– Буває… Завжди… Ти ж пам’ятаєш про Каїна та Авеля…
– Пам’ятаю…
– У них нічого не вийде… Вони хотіли розділити Україну, але вона об’єдналася, як ніколи. Вони хотіли її зірвати з обличчя землі, щоб про цю країну забули, але тепер про неї говорить весь світ. Вони хотіли забруднити кров мирному прапору, але Україні вдалося всю планету розфарбувати у кольори пшениці та неба.
– Боже… Стільки будинків руйнується… Стільки долень розривається… Гинуть невинні люди, вмирають діти… Зникають цілі міста…
– Міста, так само, як і люди, мають своє призначення. Так… це боляче, я розумію. Але іноді іншого вибору немає. Люди не померли даремно… Зараз своїми ангельськими крилами вони оберігатимуть небо над Україною. Навіть на небесах вони не покидають свою країну… своє місто… своїх близьких…
– Ми переможемо? Ми витримаємо?
– А чи може бути інакше з таким народом? Танки йдуть на них, а вони виходять назустріч з порожніми руками. Сирени виють навколо, а вони лише голосніше читають дітям казки. Всю ніч, до ранку, обгорнувши світло лампи тканиною, вони ліплять вареники та печуть пиріжки, щоб зранку нагодувати своїх захисників. Втікаючи під обстрілами зі свого дому, вони не виносять валізу, а виносять на руках кішку чи собаку. Навіть коли на них вистрілюють, вони знаходять сили і все голосніше співають свій гімн… Непереможний, незламний, неймовірний народ… Вони вразили світ своєю силою, і навіть мене, відверто кажучи. Я не очікував… але зрозумів, що не помилився…
– Ну що ж, тоді ми витримаємо… Ми обов’язково зуміємо подолати це, витримаємо, не здамося! Ти лише, будь ласка, близько.
– Тримайтеся разом! Будьте всі разом. А я буду поруч, я обіцяю. Добра вістка незабаром прийде.
Вже скоро…
Автор: Тетяна Лонська