З якої причини не варто дарувати подарунок близькому, навіть якщо є велике бажання: китайська мудрість

Дарувати подарунки можна лише дітям, а дорослим людям не варто нічого дарувати. До такого висновку прийшли психологи, філософи та письменники, цю думку відтворила народна китайська мудрість. І ось чому. 

Завжди вважала, що дарувати подарунки та отримувати їх – одне з найкращих задоволень у житті. Підкреслити повагу і любов, порадувати, втілити маленьку мрію. Але, як виявилося, дарувати подарунки можна лише дітям, а дорослим людям не варто нічого дарувати. До такого висновку прийшли психологи, філософи та письменники, цю думку відтворила народна китайська мудрість.

Є такий вираз “дорогий не подарунок, а увага”. Увага – це не сума грошей, яку ви витратили на людину, а свій час, який ви готові їй виділити.

Якщо ви хочете справді порадувати людину, то проведіть з нею день, поговоріть, поїдьте кудись разом, обговоріть важливі теми, посмійтеся, попліткуйте, в кінці-кінців, подаруйте свою душу, а не річ. І ось чому.

Людина, якій дарують щось, відчуває себе зобов’язаною щось подарувати взамін. Але у неї на це може не бути грошей. Або бажання. І вона обрала б залишитися без подарунка, ніж отримати його.

Ось, дивіться, які бувають ситуації:

Перший

Постаріла бабуся Олеся на пенсії працювала сторожем і мила підлоги в під’їздах свого будинку, щоб заробити трохи грошей понад пенсію. Вона їх відкладала, копила. Коли грошей назбиралося достатньо, вона купила невелику земельну ділянку за містом, думала, що її син і онук будуть його обробляти, побудують невеличкий будиночок, в якому сім’я буде відпочивати влітку.

Але ніхто не захопився цією ідеєю, у всіх були свої важливі справи. Ділянка заросла травою по пояс. Виходить, бабуся Олеся своїм подарунком не вгодила, і це вразило не тільки її саму, але і її сина та онука. У очі такі речі не скажеш, але душею відчуваєш.

Я сама, почавши непогано заробляти, стала купувати речі для своєї молодшої сестри. Колись завітала до неї в гості і побачила, що светри та спідниці висять у шафі з бірками, вона жодного разу їх не надягала. Я запитала – чому? Вона відповіла, що вони не в її смаку, не в її стилі. Я також засмутився. І тепер дарую їй на день народження та іменини гроші в конверті.

Другий випадок

Один мій знайомий по роботі завершив великий проект, отримав за нього оплату і премію. Пішов і купив на всі гроші дорогий смартфон для онука. Подарував йому, а син відповів діда на кухню і каже: “Навіщо ти витратився? В нього вже є смартфон. Краще б зуби собі вставив”.

Про такт в цій родині не чули, і мені було щиро шкода свого колегу. Я запропонувала купити у нього цей смартфон, але він відмовився, сказав, що подарує другові на день народження.

Третій випадок

Він також стався з моїм колегою. Точніше, я опинилася в епіцентрі подій. Працював з нами хлопець, у якого тато служив начальником МНС у регіоні. Грошей у тата було надмірно, я навіть дивувалася, чому він не розмістив свого сина десь у престижне місце, а не в нашу збиткову контору. Протягом кількох років тато то квартиру синові подарує, то ключі від машини вручить. У хлопця немає жодного стимулу працювати. Він цілими днями сидить і дивиться ролики на телефоні. Не боїться докорів керівництва. Але це лише верхівка айсберга.

Дивні метаморфози почали відбуватися з іншим нашим товаришем. Він засмутився на батьків: на маму, яка обрала йому в батька простого інженера, тата, який не вміє “робити гроші”. На фоні чужого батька, який розважав свого сина грошима та подарунками, обезцінилися заслуги власних батьків. А вони ж також вкладалися, виховували сина, як могли.

“Подарунок – це втручання в приватне життя”, – кажуть психологи.

“Маленький подарунок робить людину другом, а великий – ворогом”, – гласить китайська приказка.

Четвертий випадок

Сусідка подарувала моєїй дитині велосипед. Не новий, на ньому колись катався її син. Я щиро подякувала словами. У своєму розумі зберігала думку, що і мені потрібно щось подарувати взамін. Але це не найгірше.

Сусідка стала щодня стукатися до мене і кликати на прогулянку: беріть велосипед, підемо погуляти з моїм онуком. Тобто її подарунок зобов’язував мене скласти їй компанію на велогонках у місцевому парку.

Я відмовляла, а вона казала: ну добре, не можеш зараз, давай ввечері, або завтра вранці. Хай хлопчики покатаються, їм разом так весело.

В результаті все закінчилося тим, що вона вивела мене з себе своєю нав’язливістю, я повернула їй велосипед, запропонувавши продати його на OLX і заробити грошей, а ми якось прогуляємось пішки.

Цей життєвий урок змусив мене задуматися, і я припинила робити подарунки просто так, без приводу, своїм сусідам, друзям, знайомим.

Останнім часом ми робимо так. Друзі та родичі прямо, без наnzків, на лоб кажуть мені: “Я знаю, що ти не прийдеш на день народження з порожніми руками, давай я тобі посилання скину на сковорідку, яку я хотів собі замовити”.

Немає ефекту сюрпризу. Але зате річ бажана. А не безділа, яка буде стояти в пилу і викликати думки про марно витрачені гроші.