— Заплатіть мені за те, що я чекаю на дитину від вашого чоловіка. І проблему буде вирішено – з такими словами Аліна прийшла до дружини свого коханця, принаймі вона так думала

— Я не з тих жінок, які руйнують сім’ї, немає. І мені ваш чоловік не потрібний. Я її навіть не люблю. Але у разі вашої відмови мені доведеться поступитися принципами і вийти заміж за нелюбимого.

— Господи, — тихо промовила Ольга і з жалем подивилася на Аліну і похитала головою. — Тепер і ви теж. І така молоденька. Дай хоч подивлюся на вас уважніше, щоби запам’ятати.

— Ви мені зуби не заговорюйте, Ольго Павлівно. Я вам не дівчинка. Я скоро мамою стану. І повторюю ще раз, що якщо грошей не отримаю, поступлюся принципами, вийду за нелюбого і зруйную вашу родину.

— Чим поступишся? – перепитала Ольга.

– Принципами! — впевнено відповіла Аліна. – За все треба платити.

— І за що маю заплатити я?

— Ви наче мене не чуєте. Я ж говорю — за збереження вашої сімʼї. А як ви хотіли, Ольго Павлівно? Ви вийшли заміж за багату людину, повинні розуміти. Не сперечаюся, що колись ви були молодими, але роки беруть своє, і сьогодні ви не та, що були раніше. Розумієте?

— Розумію, що?

— Яким ризикам наражаєте свій сімейний добробут. Чи ви справді сподівалися, що ваш успішний чоловік нікому, крім вас, не потрібен?

— Щиро кажучи, так, сподівалася.

— У такому разі вам доведеться заплатити за свою наївність.

Аліна довго до цього йшла. Майже півроку. І тепер, коли результату нарешті було досягнуто, вона прийшла до Ольги Павлівни для серйозної розмови.

Аліна не стала ходити навкруги, а відразу, як увійшла до будинку, тут же і позначила свою мету.

– Коротше! – рішуче заявила Аліна. — Ви даєте мені грошей! Багато! І я назавжди зникаю з вашого життя та життя вашого чоловіка.

Перш ніж відповісти, Ольга довго й пильно дивилася на Аліну. І, що було найнезрозумілішим для Аліни, у погляді Ольги не було ненависті чи злості. Але був помітний сильний жаль. Ольга дивилася на Аліну з жалем. І від цього жалісливого погляду Аліні стало якось не по собі. Страшно раптом стало Алініі від цього погляду.

«Може, даремно я прийшла до неї до хати? — подумала Аліна, злякано озираючись на всі боки. — Тут нікого, крім нас двох, і немає нікого. І трапися що, ніхто навіть не знає, що я сюди прийшла. Треба було зустрічатися з нею у людному місці. А з іншого боку? Чого мені боятися? Хай тільки посміє щось зробити. Я їй сама таке зроблю, все життя пам’ятатиме».

— Ну, припустімо, що з життя мого ви зникнете, Аліна. А як же ваша дитина?

— Дитина — це не ваша справа, Ольго Павлівно. Дайте мені багато грошей, і я сама вирішу цю проблему.

– Багато – це скільки?

Аліна назвала суму.

– Ви серйозно? – здивувалася Ольга.

– Абсолютно. А що вас вражає?

— Та ні, нічого.

— Інакше я просто поведу у вас вашого чоловіка. І тоді все його стане моїм. Повірте, Ольго Павлівно, я не жартую. У моєму віці це буде зробити дуже просто. Я молодший за вас на двадцять п’ять років, а чи не знатимете, Ольга Павлівно, на що здатна краса і молодість.

— Це дуже дивно, — відповіла Ольга.

– Нічого дивного. Звичайна життєва ситуація. Багатий та успішний чоловік обманює свою дружину з молодою красунею. На мою думку, нічого дивного.

– Я не про це.

– А про що?

— Пізніше ви зрозумієте. Так на чому ми зупинилися, нагадайте?

— Не дасте грошей, поведу у вас чоловіка.

— Ну от і ви про те саме.

— Про що, про те саме?

– Та так, – Ольга махнула рукою. – Нічого. Пізніше зрозумієте.

— То я не зрозуміла, ви грошей дасте чи мені повести у вас чоловіка?

— Ой, — важко зітхнувши, сумно відповіла Ольга і махнула рукою, — якби це було так просто.

— Що таке?

— Відвести в мене мого успішного чоловіка і одружити його з собою, — відповіла Ольга.

— Для мене це пара дрібниць.

– Не вірю. Я вже нічого і нікому не вірю. Ми стільки років уже разом, і стільки за цей час було. А тепер і ви. Я нічому не вірю.

— Не розумію, Ольга Павлівна, про що ви говорите, але запевняю вас, що для мене це ніякої праці не складе. Через тиждень він повертається з відрядження, я повідомляю йому про дитину, і ваше сімейне щастя на цьому закінчується.

– Порожні слова, і нічого більше. Не вірю.

— Навіть прикро таке чути, Ольго Павлівно. Ось від кого не чекала, то це від вас. Була певна, що ви жінка серйозна. А ви?

– А що я?

— Життя не знаєте, ось що.

— Ні, Аліна, ніяких грошей ви не отримаєте, — спокійно відповіла Ольга. — І навіть не тому, що мені абсолютно байдуже, кого ви там чекаєте від мого чоловіка, а тільки щоб довести вам, що чоловіка мого вам за всього бажання відвести в мене ніяк не вдасться. Якщо вже вам це нікому не вдалося, то й у вас не вийде.

– Навіть так? – посміхнулася Аліна. — Тобто я правильно зрозуміла, що вас анітрохи не бентежить той факт, що я чекаю від нього дитини?

— А чому мене це бентежить? Це ви на них чекаєте. Ваші проблеми, ви їх вирішуйте.

— От і вирішую.

— Тим, що потребуєте грошей?

— Інакше…

— Та я чула, чула. Чоловік у мене виведете. Куди тільки ви його ведете, не розумію? А головне – коли?

— Я не про «куди» та «коли», а взагалі. В принципі, так би мовити. Він з вами розлучиться. І стане моїм чоловіком! І в цьому будинку житиму я.

Ольга замислилась.

— Що замислилися, Ольга Павлівна?

— Ви знаєте, Аліна, у цій справі багато дивного. Навіть не знаю, як вам сказати. Ось уже багато років у моїй родині трапляються дивні речі.

– Які ще дивні речі?

— Жінки пропадають. І якби тільки жінки. Разом із ними пропадають і чоловіки. Але чоловіки – це ще більш зрозуміло, а от із жінками не все зрозуміло.

— Які ще жінки та чоловіки пропадають?

— Незрозуміло висловлююсь? Так?

– Та вже. Говоріть ясніше.

– Я зрозуміла. Незрозуміло говорю. Це тому, що я хвилююсь. Тут треба по-іншому. Але як? Здається, я вигадала. Давайте зробимо ось що. Давайте по порядку.

Зрештою, може, ви й не пропадете. Чому ні? У житті якихось чудес не буває. І якщо ви справді зумієте одружити з собою мого чоловіка, я дам вам грошей. Нехай це так. Зрештою, скільки може тривати ця комедія.

Якщо мій чоловік обманює мене, то мені він не потрібен. Забирайте його в мене.Якщо зможете. І я дам вам удвічі, навіть утричі більше грошей, ніж ви потребуєте. Вибачте за плутану промову. Дуже хвилююсь. Але хочу щоб ви зрозуміли головне. Я сама дам вам гроші. Тільки заберіть у мене чоловіка, а не пропадайте. Домовились?

– Як це?

— Та це… Так! Ну що ви на мене дивитеся такими здивованими очима, Аліна. Ну, невже ви досі так і не зрозуміли, що я вже давно мрію, щоб хтось забрав у мене мого чоловіка?

— Я не зрозуміла, — розгублено відповіла Аліна. — Що означає давно мрієте?

— Може, й не мрію. Не так висловилася. Бо хвилююся. Але я чекаю на це. Я не знаю, як це пояснити.

— Що пояснити? Що хочете попрощатися з чоловіком і не робите цього?

— А ви що думали, Аліна? Що ви перша в нього, чи що, така розумна? Яка дитина чекає і думає, спіймала за хвіст птаха щастя! До вас знаєте скільки таких було?

– Яких таких?

— Впевнених у собі! Які дитини від чоловіка мого чекали. І під це приходили до мене грошей просити. Погрожували, що якщо не дам грошей, вони мого чоловіка в мене відведуть. І що? Двадцять п’ять років уже минуло, а він ще зі мною. І ніхто, чуєте, ніхто від мене так і не отримав ніяких грошей. І? Як, на вашу думку, я зараз повинна ставитися до ваших погроз? Ну, ведіть у мене чоловіка! Введіть! Цікаво буде на це подивитись.

– Ви серйозно?

– Абсолютно! Тільки навряд чи це у вас вийде. Лише обіцяти майстрині. А як до діла доходить, то одразу пропадаєте. Я навіть зараз подумала, а скільки ж у мого чоловіка тепер дітей? Це не рахуючи офіційних, які народилися у нього в шлюбі зі мною. Ви не знаєте?

— Уявлення не маю.

— Багато, мабуть, — сумно промовила Ольга. — А інакше, судячи з того, що в інший рік по дві, а то й по три жінки приходили.

— Може, вони дурили, що на дитину чекали? – припустила Аліна.

– Хто знає, – задумливо погодилася Ольга. — Може, й дурили. Зараз хіба перевіриш. Головна справа, що всі гроші просили для дітей.

– І ви не давали?

– Ні, звичайно. Що я, з дуба впала, чи що? Та й звідки у мене стільки грошей, самі подумайте? Я ж говорю, що в інший рік по дві і більше жінок приходило. І всім грошей дай, бо чоловіка відведуть. А незрозуміле, що після того, як я їм відмовляла, вони більше не з’являлися.

— А коли вперше до вас прийшли, Ольга Павлівна?

— Та за місяць після весілля і прийшла перша. Я тоді вже сама була.

— А чому ж ви першій грошей не дали?

— А з принципу не дала. Адже ми з нею в однаковому становищі знаходилися. Вона чекала на дитину, і я чекала. І з якого дива мені було їй поступатися?

— Теж правда. А з чоловіком розмовляли?

— Ще б пак! Звісно, ​​розмовляла. Щоразу розмовляла, коли якась грошей вимагала.

— А що він?

— Клявся, що нічого такого не було. І я йому вірила.

– Як не було? – здивувалася Аліна. — А ті жінки, які до вас по гроші приходили, вони куди поділися?

– А ось ще одна загадка! Куди ж поділися ті жінки, які вимагали грошей за те, що чекають на дитину від чужого чоловіка, і погрожували зруйнувати сім’ю?

— Найімовірніше, це були звичайні шахрайки та авантюристки. І жодних дітей вони не чекали.

– Може, й так, але ти знаєш, Аліна, а я зараз ось про що подумала, – сказала Ольга, – зіставила, так би мовити. Адже щоразу, коли до мене приходила якась жінка і під дитину грошей просила, я теж чекала на дитину.

– А зараз?

— І зараз також чекаю. На третьому місяці вже. А ти на якому?

– На першому.

– Ну? І з якого дива мені тобі поступатися?

— У 43 роки на дитину чекаєте?

– Чому тебе це дивує?

— А скільки ж у вас дітей, Ольга Павлівна?

— А він не казав тобі?

– Ні. Казав, що взагалі дітей нема.

– І ти йому вірила?

– А як не вірити?

— У нас уже шестеро. Три хлопчики та три дівчинки. Зараз на сьому чекаю.

— Дивно, — задумливо промовила Аліна. — А справді, чому ж Олександр Терентійович мені нічого про своїх дітей не говорив? І коли він мене сюди приводив, я жодного разу не бачила, щоби тут діти були.

– Мій чоловік тебе сюди приводив?

– Приводив.

— І чим ви займалися тут?

– Та всім і займалися. У мене і фотографії є. І відеозапис. Про всяк випадок. Як докази, якщо він відпиратися буде.

— Показуйте.

Аліна показала знімки у своєму телефоні.

– Тепер ви мені вірите? — спитала вона.

– Тепер вірю, – відповіла Ольга. — А ще я, здається, зрозуміла, куди діваються жінки, які вимагали грошей за те, що чекають на дитину від мого чоловіка, і погрожували зруйнувати мою сімʼю.

Ольга глянула на Аліну.

— Чому ви так на мене дивитеся, Ольга Павлівна?

– Як так?

– У вашому погляді стільки туги!

— Бо мені шкода тебе.

— Чого це мене шкода? Відразу попереджаю, що вам не залякати мене. Я можу за себе постояти. І якщо ви зараз щось задумали, у вас нічого не вийде. Вам зрозуміло?

– Ясно.

— То що щодо грошей?

– Грошей ти не отримаєш.

— У такому разі, Ольга Павлівна, я зруйную вашу сімʼю! І це незважаючи на ваших шістьох дітей і те, що ви сьому чекаєте.

– Руйнуй.

Аліна пішла, а Ольга одразу ж зателефонувала свекрусі.

— Це ви придумали, Яна Леонідівна? — одразу почала Ольга.

— І тобі добрий вечір, — відповіла свекруха. – Ти про що?

— Я про водіїв чоловіка, які змінюються ось уже вкотре і яких ви наймаєте.

– Здогадалася, значить!

– Аліна фотографії показала, і я все зрозуміла. Ви спеціально наймали таких, що схожі на Олександра, так?

– Каюся. Спеціально. Щоб убезпечити його від інших жінок.

– А він знав?

— Я йому не казала, але гадаю, що він здогадувався.

– І мовчав!

— Думаю, що це його влаштовувало. А може, просто тішило.

— Що тішило?

— Смішно бачити збоку, як руйнують твою сімʼю.

— Ви вважаєте це забавним, Яна Леонідівна?

– Я – ні.

— А про нещасних жінок ви подумали?

— Я не назвала б їх нещасними, Оля.

– А водії? Адже вони теж люди! Про їхні почуття ви не думали?

— А з ними я мав домовленість. Вони грали роль мого сина. За дуже високу винагороду. І в них це дуже добре виходило.

— А ви не знаєте, що сталося з тими жінками, які помилились у розрахунках?

– Як не знаю? Знаю, звісно. Вони всі вийшли заміж за справжніх батьків своїх дітей. І можеш бути спокійною, вони всі щасливі. Я перевіряла.

— Ну гаразд хоч так. І все одно це неетично.

– Згодна. Неетично. Зате спокійніше. До речі, добре, що зателефонувала. Завтра мій син матиме нового водія.

Через тиждень Аліна зустрілася з батьком своєї майбутньої дитини і зажадала, щоб вона з нею одружилася. Незабаром було весілля. Весь час до весілля Яна Леонідівна створювала видимість, що Аліна виходить заміж за дуже багату людину. І лише через тиждень після весілля Аліна дізналася, що вийшла заміж за простого водія та подала на розлучення.