Відмовившись від дочки, дружина полковника готувалася до виписки: але чоловік приїхав не за нею

Настя плакала вже другу добу: вона відмовилася їсти і не вставала з ліжка. У 18-річної дівчина при пологах пoмepлa недоношена дівчинка. Настя була сиротою. Мати від неї відмовилася ще в пологовому будинку, а батька і зовсім ніколи не було. Будинок малятка, а потім школа – інтернат для сиріт стали для Насті її сім’єю.

А після закінчення навчання її направили в училище з швейної справи, поселили в гуртожиток, а потім вона пішла працювати швачкою на місцеву фабрику з пошиття верхнього жіночого одягу.

Недосвідчена дівчина, недосвідчена в любові, випадково зустрілася з хлопцем із заможної сім’ї. Але як тільки він дізнався, що Настя сирота, і її будинок – гуртожиток – Костя тут же злиняв. А Настя завагітніла. Дитину вирішила залишити для себе. Але не судилось.

А в цей час народила здорову дівчинку 30-річна дружина полковника. Ірина відразу ж відмовилася від дитини – боялася, що почне годувати грудьми новонароджену і втратить фігуру, якою вона сильно дорожила. Ні вмовляння полковника – чоловіка, ні вмовляння лікарів, що це таке щастя мати дитину – не переконали безсердечну мати від необдуманого кроку.

Ірина перебувала в одній палаті з Настею. І коли дівчинку принесли годувати – навідріз відмовилася навіть на руки її взяти. Плач крихітнгої малятка гострим болем пронизав серце дівчини з дитбудинку, і вона стала благати лікарів, щоб їй дали погодувати немовля. Лікарі дозволили, тому що на той момент справжня горе – мати вже написала відмовну заяву.

Про те, що відбувалося в палаті породіль, дізнався полковник. Він став носити для Насті передачі – в лікарні не дуже-то великий асортимент в раціоні харчування. Настя навіть не підозрювала, хто це носить їй такі багаті передачі.

Але ось настав день виписки. Невідомий благодійник передав все необхідне для новонародженої. Саме він повинен був забирати свою дитину, від якої відмовилася його дружина. Ірину ж він попередив: оскільки вона відмовилася від дитини – він подає на розлучення, а дочку виховає сам.

В цей же день виписували і Настю, і дружину полковника. Ірина з ранку взялася за макіяж – хотіла вразити полковника своїм видом. І гарною фігурою. А Настя почала плакати: їй так не хотілося розлучатися з чужою донькою, якій і ім’я вже придумала: Алінка. А медсестра з дитячої палати загадково посміхнулася: Не реви ти – все буде добре.

Полковник з’явився за донькою перед самим обідом. Медсестра покликала Настю, і попросила, аби та проводила дівчинку до машини, де їх вже чекав чоловік, в руках у якого був цілий оберемок червоних троянд. Він вручив квіти Насті і посадив їх з малятком в машину. І вже в машині запитав:

– Настя, ти згодна стати моєю дружиною?

Всю цю картину спостерігала з вікна пологового будинку тепер уже колишня дружина полковника. До неї підійшла медсестра, та, що проводила Настю з малятком до машини.

– А як же я? – в розпачі сказала «колишня».

– А ти будеш вічно молодою, і з гарною фігурою, недвозначно відповіла їй медсестра.