Прийшов до мене колега жалітися на дружину. Мовляв вона зламала йому життя. Довго слухав, але врешті-решт не витримав і сказав, що я про це все думаю. Зараз його шлюб міцний як ніколи

Олег буквально напросився зайти до мене додому на каву. Я давно замітив, що він ходить якийсь сумний і роздратований і відразу зрозумів, що він точно хоче щось розповісти.

– Слухай, Толя, та вона мені просто зіпсувала все життя. Якби вона не “зaлeтiла” в сімнадцять, то я б спокійно закінчив університет, мав би стабільну роботу і час, щоб десь з друзями посидіти, і батьки б мною гордилися, а так взагалі вигнали мене з дому. Може б і допомагали, а то тато ректор університету, а син – ідioт, немає навіть вищої освіти.

Я вже мовчу, що поки мої друзі гуляли, я батрачив, як раб з ранку до ночі. Так і взагалі потім зі мною перестали спілкуватися.

Я це все мовчки слухав і не витримав:

– Олеже, в чому ти виниш Олю? В тому, що саме ти зробив їй дитину? Чи в тому, що ти без освіти не найшов стабільну роботу, але побудував хороший бізнес з доходом, про які більшість тільки мріють? Чи в тому, що твої друзі і батьки перестали з тобою спілкуватися і відвернулися від тебе? Але хто тоді був поруч з тобою? Дружина!

Заради чого ти батрачив зранку до ночі? Не заради неї і маленького сина? Хто тебе підштовхував, до нових звершень, поки твої “друзяки” гульбанили?

Знаєш, скажу тобі як твій друг. Хочеш ображайся, хочеш ні. Твоя дружина не винна, в тому, що в тебе виросли крила. Не руйнуй своїми руками все те, що так довго будував.

Олег сидів і мовчав. Було видно, що він задумався. З тої розмови пройшло 4 роки і ніби в його шлюбі все гаразд. Йому 39 років, його син навчається на другому курсі університету, а бізнес тільки процвітає.