Свекруха вмовила взяти дівера на роботу, вимотала нам із чоловіком усі нерви, а тепер просить знову його прилаштувати

Я одружена з Андрієм уже дев’ять років. Сім років тому ми вирішили спробувати відкрити свою справу. У нас була невелика крамничка, а тепер уже розширилися і до свого виробництва, і до маленької кав’ярні. Скільки сил, нервів та грошей на все пішло навіть згадувати не хочу.

Але тепер у нас є свій невеликий бізнес, який дозволив нам і будинок збудувати і машину придбати, і квартиру доньки купити на майбутнє, їй зараз п’ять років. Звичайно, криза по нам шандарахнула непогано, але зараз уже потихеньку почали відновлюватися. Але по порядку.

У чоловіка є мама Тетяна Анатольєва та молодший брат Сергій. Брати вони тільки по мамі, батьки різні. Після розлучення з батьком Андрія свекруха вийшла заміж за батька Сергія. Молодший брат у чоловіка – істота максимально лінива і до життя в реальному світі не пристосована. До останнього часу він сидів за комп’ютерними іграми та повністю обслуговувався матусею.

Не знаю вже як, але два роки тому Сергій обзавівся дівчиною, яка оперативно від нього завагітніла. Батьки майбутньої матусі були налаштовані рішуче, тому Сергієві довелося одружитися. Свекруха була лише за такий розвиток подій. Невістка-то при квартирі та машині.

Але жити колишнім життям ледарячи за маминою спідницею у Сергія більше не виходило. Дружина вимагала від нього грошей і гнала на роботу. А з корисних навичок цього двадцяти семирічного чола було тільки багатогодинне сидіння перед монітором у незручній позі.

Сергій сунувся туди-сюди по співбесідах, скрізь отримав відмову та осів удома. Тетяна Анатоліївна тягала молодятам їжу, речі, підкидала грошики, але одна справа годувати сина, якому особливо нічого не треба, а інша – тягнути на собі молодий осередок суспільства. Зрозумівши, що вона не справляється, свекруха згадала нас.

– Ну ви б уже по-сімейному хлопця прилаштували! У нього незабаром дитина буде, а його нікуди не беруть, – жалілася свекруха.

Чоловік почухав потилицю і став прикидати, куди можна прилаштувати. Пообіцяв подумати, і радісна свекруха пурхнула.

Мені ця витівка відразу здавалася провальною, але переконувати чоловіка і вбивати черговий кілок між ним і його сімейством я не стала, там і так все непросто. Ми подумали і вирішили взяти Сергія різноробом на перший час, а там подивимося.

Відпрацював у нас девер місяць, а потім прилетіла розлючена свекруха, яку не влаштувала зарплата сина.

– Ви знущаєтесь чи що? Як на такі копійки жити можна?! – вирувала вона.

– Мам, десять тисяч для його роботи – дуже непогано, враховуючи, що він не перетруджується, – обурився чоловік.

– Це не діло. Він єдиний годувальник у родині, що ця десятка йому? Знайди йому іншу роботу, де зарплата вища! – не вгамовувала свекруха.

Чоловік пояснив, що там і працювати доведеться більше, але свекруха це пропустила повз вуха. Скрипучи зубами, перевів чоловік брата на більш оплачувану роботу, але він з нею банально не справлявся. І знову влізла мама, захищаючи синочка. Йому, каже, просто більше часу треба розібратися.

Така гармидер тривав п’ять місяців. Чоловік сердився, Сергій тупив, свекруха вимагала. Я просто не лізла туди, бо не хотіла залишатися крайньою. Моя справа – бухгалтерія та реклама. Девер то запізнювався, то хворів, то ще якась напасть траплялася. З тридцяти робочих днів він з’являвся на роботі добре, якщо половину з них. І на його захисті завжди височіла свекруха

Коли трапився лoкдаун, нам довелося всім затягнути паски. Виручка впала, частина працівників вирішили пошукати краще місце, решта терпіла урізану зарплату. Свекруха тоді обірвала чоловікові телефон, чому це Сереженьці так мало платять.

– Себе не обділили мабуть, – бурчала Тетяна Анатоліївна. А ми самі жили в режимі найсуворішої економії, намагаючись залишитися на плаву, вливаючи усі вільні фінанси на підтримку бізнесу.

Коли свекруха зрозуміла, що наш бізнес на ладан дихає, Сергій швидко звільнився. Його ніхто не тримав – нашим легше, баласту позбулися. Так свекруха ще вимагала, щоб ми виплатили йому вихідну допомогу на півроку вперед, а то їм жити нема на що. Коли ми відмовили, вона побажала нам, щоби нас бізнес прогорів і надовго зникла з радарів.

Ми намагалися виринути з купи проблем, які лавиною йшли після локдауну. Щоби бізнес не загнувся остаточно, ми навіть квартиру, яку купували дочці, продали.

Наразі вже все стало стабільно, ми взяли курс на відновлення. До колишніх показників ще не доросли, але багато чого навчилися, побачили нові можливості. Нещодавно знову з’явилася свекруха. У неї знову прохання влаштувати Сергія до нас.

– У нього незабаром друга дитина народиться, а вона кур’єром мотається. А нікуди більше не брали. Але кур’єр це так важко! Візьміть до себе.

Але ми з чоловіком твердо вирішили, що більше ні з Сергієм, ні з Тетяною Анатоліївною жодних справ ми не матимемо. Нехай ображаються, скільки влізе. Для неї наш бізнес прогорів.