– Поки брат тебе не зустрів, він таким жадібним не був, – образилася на відмову в грошах зовиця

Не буває, мабуть, щоб усе було добре. Зі свекрухою мені пощастило, а ось із зовицею ні. Свекруха живе з другим чоловіком за кордоном і до наших справ не лізе. Іноді приїжджає подивитися на дітей та онука, але більшу частину часу чоловік спілкується з нею скайпом, там же демонструю нашого сина.

Із сестрою чоловіка йде інакше – вона живе з нами в одному місті і категорично відмовляється усвідомлювати, що наш сімейний бюджет не гумовий, і що її взагалі ніхто не повинен утримувати.

Я знаю, що поки ми з чоловіком не одружилися, він приблизно половину зарплати спускав на потреби сестри. Жити їм було де, кожному з дітей свекруха купила по однокімнатці. А сам чоловік невибагливий. Але після весілля ситуація змінилася.

Ми взяли іпотеку, щоб розширити житлоплощу, народили сина. Я рано вийшла з декрету, щоб допомагати чоловікові у фінансовому плані. Добре, що моя мама погодилася допомагати. Тому коли я вникла у наші фінанси і зрозуміла, що чоловік продовжує утримувати сестру, я висловилася різко проти.

Мілані, так звати зовицю, двадцять три роки. Вона здобула освіту, але все ніяк не може знайти роботу. Куди хоче – не беруть, а куди беруть – вона не хоче. Перебивається якимось підробітком і невпинно трясе грошей із брата. То їй якісь курси треба сплатити, то на продукти додати, то нове плаття дуже-дуже потрібно. Живе красуня, ні в чому собі не відмовляє.

З чоловіком було проведено роз’яснювальну роботу. Я вийшла на роботу, щоб нам було простіше гасити іпотеку, а не щоб чоловік міг зі спокійною душею віддавати купу грошей на утримання лінивої працездатної дівчини. Ноги-руки є, голова є, навіть освіта є – нехай іде і сама заробляє на свої потреби.

Я не проти якоїсь фінансової допомоги для Мілани, але явно не кожного місяця і не такої кількості. Ситуації бувають різні, звичайно, але наш випадок я не вважаю за якийсь проблемний. Просто дівчинка звикла сидіти на шиї у брата.

Я наполягла, щоб чоловік поговорив із сестрою і пояснив їй нову політику партії. Що фінансовий потік прикривається, від нього залишиться маленький фінансовий струмок, тому їй настав час самій братися за своє життя. А чоловікові є куди гроші витрачати – у нього дитина та іпотека. Про себе я мовчу, на свої потреби я можу й сама заробити.

Мілана вдала, що все зрозуміла, але наступного місяця знову почала клянчити гроші. То один форс-мажор, то другий. І кран зірвало, і чоботи розвалилися, і пуховик порвався. І головнt розуму не вистачало, щоб не викладати в інстаграм свої походи на манікюр, у бари і на масаж. Людина, яка доїдає останню гречку, не такий спосіб життя веде.

Я все це показала чоловікові, його нарешті пройняло. Зрозумів у себе в голові щось і перестав спонсорувати сестру взагалі. Я на цьому не наполягала, але в душі зраділа. У нас своя сім’я зрештою.

Мілана вкотре натрапила на відмову, другу, третю, і почала щось підозрювати. Зателефонувала мені, але підтримки не знайшла. Я не стала город городити і сказала прямо як є – так, грошей більше не буде, настав час звикнути, що брат тепер сімейний чоловік. Зайвих грошей ми не маємо.

Коли дівчина зрозуміла, що нічого своїм ниттям не досягне, то заявила, що це я у всьому винна.

– Поки брат тебе не зустрів, він таким жадібним не був!

Все може бути. Я навіть сперечатися не стала. Складно донести до людини щось, що не вміщується у її голові. Ось і в голові Мілани не вміщається, що на ній клином біле світло не зійшлося. В нас тепер своя сім’я, свій бюджет, свої потреби.

Звичайно, якщо станеться якась складна ситуація в її житті, насправді складна, а не черговий незапланований шопінг, то ми завжди допоможемо і без підтримки не залишимо. Але просто так їхати на нашій шиї у світле майбутнє не дам.