Живу за кордоном. У вряди-годи приїхали з коханим до моєї мами в гості. І була шокована поведінкою своїх близьких… Вони заслуговують на те, як живуть
Я зібрала близьку рідню на пікнік із шашликом. Вирішили піти в місце недалеко від маминого будинку – красива галявина з озером і невеликим ліском. Все дитинство і юність я любила гуляти там серед ароматних трав і польових квітів, купатися в озері.
Прийшли на місце. Польові трави перетворилися в жорсткий високий бур’ян, багато місця випалено або закидані пластиковим сміттям. Я була так розчарована!
Ми ледь знайшли більш-менш чисту галявину біля озера, прибрали сміття та недопалки, щоб можна було сісти, розвели вогонь в мангалі. Шашлик вийшов смачний, але вигляд моєї улюбленої галявини мене пригнічував – все таке брудне, жалюгідне … Озеро – і то помутніло. Зайти в нього поплавати я не ризикнула.
З самого початку я наказала рідним не кидати сміття в траву і кущі, а збирати в спеціальний пакет. Сама перевірила, щоб після нас нічого не залишилося. Вже дуже шкода мені було галявинки. І я голосно обурювалася, як можна так загидити місце, де самі ж і відпочивають.
На виході з галявини в ста метрах є сміттєві баки – невже так важко туди донести?
Коли ми вже збиралися йти, я виявила, що пакета зі сміттям ні у кого в руках немає.
Я стала питати, у кого він. І мама від мене відмахнулася – мовляв, ми вже викинули … Я здивувалася:
«Як викинули, куди?»
– «Туди, в очерети. А що, ми самі крайні? Всі там кидають! »
Я дуже сильно стримувалася, щоб не матюкатися. Дістати сміття звідти було вже неможливо – він застряг в очереті над урвищем. Я усвідомила велику істину: вони заслуговують того, як вони живуть.
Вони заслуговують потрісканого асфальту, ліхтарів без ламп, брудних вулиць, смердючих річок і так далі.
Це не ypяд смітить на вулицях і руйнує дитячі майданчики. Це не пpeзидeнт краде лампочки і дроти. Земляки, ви самі собі створили пекло, і вам в ньому жити. Міняйтеся самі, тоді вимагайте іншого ставлення до вас.