– Якщо буде ще одна дитина, то одразу шукаєте собі інше житло, – заявила мама

Я завжди хотіла велику родину. У батьків я була єдиною дитиною, а завжди так хотілося братика чи сестричку. Із заздрістю дивилася на сім’ю татового брата – там було троє дітей, вже їм явно не буває нудно, завжди є, з ким поговорити та пограти.

Чоловік також вважав, що в сім’ї має бути щонайменше троє дітей. У нього самого є дві старші сестри. Мені було радісно, ​​що мене розуміє чоловік, тому що в сім’ї я в цьому питанні розуміння не знаходила.

– Ти просто поки не уявляєш, як складно з дитиною, навіть коли вона одна. Постійно переживаєш, постійно потрібні гроші. А коли їх декілька? Це ж з глузду з’їхати можна, – хитала головою мама.

Але я була впевнена, що ми з чоловіком точно впораємося. Перша вагітність настала майже одразу після весілля. Ми тоді винаймали квартиру, думали збирати на свій дім. Вагітніти так швидко я не планувала, але якщо вже так вийшло, то вирішили, що народжуватимемо.

– Навіть спертися не встигли, – зітхала мама. – Тяжко вам доведеться, але що вже тепер Перебирайтеся у квартиру бабусі, збирайте на декрет.

Я була вдячна мамі за таку допомогу, оренда житла від’їдала істотну частину бюджету і могли виникнути труднощі. На великі декретні я не розраховувала, адже я нещодавно влаштувалася на нормальну роботу. У чоловіка справи із зарплатою були кращі, але все одно нам довелося б затягнути пояси.

А переїхавши до бабусиної квартири, ми змогли назбирати грошей і купити все необхідне для майбутньої дитини. Народила я вчасно і із задоволенням поринула у будні материнства. Мені все було цікаво, дуже подобалося поратися з малюком.

– Ви вже з другим не поспішайте. Онук підросте, у садок піде, ти хоч на роботу вийдеш, а то ви на свій дім ніколи не назбираєте, – частенько казала мама, коли приходила мені допомогти з сином.

Я була з нею згодна, перший декрет стався надто рано, а в нас із чоловіком були певні плани. Коли синові було два роки, тест знову показав дві смужки. Ми з чоловіком вирішили, що це доля і засмучуватися не стали.

Мама ж поставилася до новини про мою другу вагітність прохолодно, якщо не сказати холодно.

– Тобто ви знову не зможете з’їхати… А у мене на цю квартиру свої плани були, взагалі-то. Пенсія не за горами, хотілося з квартири приварок мати. Але гаразд, живіть, що тепер, – сказала вона.

Неприємна така реакція, якщо чесно. Зовсім не такого чекаєш від мами, коли кажеш, що вона стане бабусею. Але діватися нам із чоловіком було справді нікуди – одна дитина ще в садок не ходить, а тут друга ще буде.

Тішило, що на дитяче придане майже не довелося витрачатися, у нас уже все було. Я народила дочку, ми з чоловіком були щасливі. Мама після народження онуки стала спокійніше якось ставитись до ситуації.

Народила я близько року тому. Зараз сиджу вдома із двома дітьми. Сина в садок було вирішено не віддавати, щоб не тягав додому інфекції. Мама приходить у гості, але досить рідко. Сама я її намагаюся вкотре не чіпати, щоб не вислуховувати нотації, що вона казала, що діти це складно.

Нещодавно я чимось отруїлася, крутило мене чотири дні. Тут без маминої допомоги було просто ніяк, я сама ледве повзала. Мама приїхала допомогти, а подивившись на мій стан, відразу ж запитала, чи не вагітна я. Відповіла їй, що просто чимось травнулась, але вона мені явно не до кінця повірила.

– Май на увазі, якщо буде ще одна дитина, то одразу шукайте собі інше житло. Ви такими темпами ні на що своє не назбираєте, все життя на моїй шиї просидите. А я теж уже втомилася.

– На якій шиї ми сидимо? Ми в тебе жодного разу не попросили грошей, – здивувалася я.

– А в чиїй квартирі ви живете приспівуючи? Я б могла її здавати і мати добрий дохід. Відкладала б собі на подорож, наприклад, чи протезування зубів би зробила. Але поки що такої можливості немає, ви займаєте квартиру.

Я після першої дитини сподівалася, що ти вийдеш на роботу, ви накопичите грошей і підете у вільне плавання, але ви вирішили, що і так все надто добре, тому вирішили народжувати другу. А ось третю я тут уже не потерплю, – вибухнула мати тирадою.

Я хоч і не вагітна, але мені стало прикро. Мама, виявляється, спить і бачить, щоби ми звільнили її дорогоцінну квартиру. І онуки їй не такі вже й потрібні, вона за свої квадратні метри переживає. А ще сприймає нас як нахлібників, які сидять у неї на шиї.

Ми з чоловіком не відмовилися від ідеї збудувати свій будинок, але поки що на це немає коштів. Маткапітал у нас лежить, але цього мало. Думали, зараз я вийду з декрету, збиратимемо. Але з таким маминим ставленням тепер хочеться якнайшвидше звільнити її дорогоцінну квартиру.